Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

велику бібліотеку, і він багато читав і писав. Про що писав? І це було відомо: то були не теологічні трактати, а праці, що мали соціальне, моральне й політичне спрямування. Ось назви тих праць: «Людина та її призначення», «Історія і моральність», «Особа, народ, людство», «Громадянин і держава», «Політичні діячі й народи» та інші. В досьє були й висновки нашого агента: «Писання пана Карідзе підривають християнську віру й спрямовані проти престолу». В цьому була своя іронія, бо те саме досьє стверджувало, що життя своє Сандро Карідзе почав крайнім монархістом. Що вдієш, і тут те саме чудо сталося: mutantur tempora, et nos mutamur in illis[39].

Уже ці відомості були надзвичайно важливі для мене, та коли я ознайомився з усіма матеріалами, які були в досьє Сандро Карідзе,— мені дух перехопило. Зіставивши кілька агентурних донесень, я з’ясував: у Карідзе чотири рази побував чоловік, зовнішність якого, його манери, мегрельська вимова та ще деякі прикмети свідчили про те, що Сандро Карідзе відвідував добродій Дата Туташхіа... або лан Мушні Зарандіа!..

Їй-богу, це було схоже на спіритичний сеанс з тією хіба відмінністю, що духа викликав я не з того світу, а з світу реального. Я вирішив зустрітися з Сандро Карідзе, не відкладаючи, але ще чимало часу згаяв я на нові сумніви та розмірковування з приводу того, як влаштувати цю зустріч. Зустріч мала здаватися випадковою. Для цього треба було вивчити розпорядок дня Сандро Карідзе, час, коли він виходить з монастиря, улюблені місця прогулянок та багато іншого. І ще одна своєрідність цієї підготовки: про мою зустріч з Карідзе не повинен був знати Зарандіа, принаймні раніше, ніж вона відбудеться. Я так це мотивував: по-перше, це побачення було моїм особистим бажанням, і Зарандіа, тобто служба, був тут ні до чого; а по-друге, якби невідомий чоловік, котрий чотири рази побував у Карідзе, виявився Датою Туташхіа, я, звісно, спробував би побачитися і з ним, але керуючись лиш власним інтересом до нього, а зовсім не службовим обов’язком. І з цього погляду втручання Зарандіа було б для мене небажане. Не виключено, що до Карідзе приходив тільки Туташхіа. А може, й Зарандіа?! Цілком можливо, що в Карідзе побували обидва: і Туташхіа, і Зарандіа, а агент вважав за одну особу двоюрідних братів, схожих, як близнюки. Зарандіа, звісна річ, не був в еполетах, а Туташхіа не був обчіпляний зброєю — напевно, вони приходили до Карідзе в звичайному вбранні, одягнені однаково.

Я повинен був дотримуватися обережності й передбачити всі дрібниці ще й тому, що наш агент міг повідомити своєму вербувальникові про мої відвідини. Перша зустріч мала відбутися поза стінами монастиря, десь на випадковій дорозі, може, на залізничній станції. І віч-на-віч, без послушника. Словом, план уже був накиданий у голові, і я почав з того, що з’ясував, на кого працював приставлений до Карідзе агент.

На Зарандіа!

Усе пропало. Я подумав, що постать Зарандіа ось уже кілька років увесь час стовбичить коло мене, ходить за мною, як тінь. Ще трохи, і в психіці моїй почнуться збочення, я почну поступово божеволіти: На одне покладаю надію — на свої мідні нерви й на тверде переконання, що життя й має складатися з несподіванок.

Так чи інакше, мені не лишалося нічого, як відмовитися від свого наміру або ж скористатися шляхами, які відкривав Зарандіа. На цей вибір теж згаяно чимало часу. Кінець кінцем я знову вирішив поговорити з Зарандіа, і одного разу, коли ми були самі, я спитав:

— Мушні, де перебуває зараз колишній співробітник цензури, друг добродія Туташхіа — Сандро Карідзе?

— У Шиомгвімському монастирі, ваша ясновельможність. Він постригся в ченці,— всміхаючись, мовив Зарандіа.

— Я знаю про це. Чим викликана ця метаморфоза, як ви гадаєте? Кажуть, усім своїм єством він мирська людина.

— Усе з’ясовано, графе, а Карідзе працюють два агенти, незалежна один від одного. Тому ми маємо можливість перевіряти відомості. Він пише політичні трактати й шукає шляхи реформації християнської віри. Такі принаймні спостереження й думки одного з наших агентів. Очевидно, саме ці заняття привели Карідзе в монастир. Проте не виключено, що й сімейний розлад відіграв у цьому якусь роль. Ченці не люблять Карідзе, позаочі називають його п’явкою й дармоїдом. Зате ним опікується ігумен, з яким вони однодумці. Ігумен всіляко сприяє Карідзе в його працях.

— Чому ви зацікавилися Карідзе?

— Зацікавився штабс-капітан Лямін. Йому треба було дізнатися, чим займається Карідзе в монастирі. Він спитав, чи немає в мене там агента. Агента в мене не було, але завести його можна, це неважко. Спочатку — одного, потім — другого. Доки Лямін з’ясовував усе, що його цікавило, випадково виявилося, що Карідзе не поривав зв’язку з Датою Туташхіа.

— Ви впевнені, Мушні, що особа, яка чотири рази побувала в Карідзе, саме Дата Туташхіа?

— Це в досьє сказано, ваша ясновельможність, що він чотири рази приходив,— розсміявся Зарандіа.— А так... а так він бував в монастирі й до того, як там почали працювати наші агенти. З тих чотирьох візитів два — Дати Туташхіа, а два — мої. Уперше я пішов туди, щоб поговорити з Сандро Карідзе й попросити його бути посередником у моїх переговорах з Датою Туташхіа. Удруге я приходив, щоб з’ясувати, чи згоден Дата Туташхіа зустрітися зі мною.

— Ну й що? Згодився?

— НІ, ваша ясновельможність.

— Чому?

— «Що б ти не сказав, я те давно знаю, а як треба буде нам побачитись, я й сам тебе знайду!» — Зарандіа був веселий.

— Я хотів би зустрітися з Карідзе, мені цікаво з ним поговорити, Мушні.

Зарандіа подумав, знову засміявся й сказав:

— Я запитаю його про це, графе. Він не відмовить вам. У мене лиш одне прохання: візьміть мене з собою.

— Охоче! — згодивсь я не вагаючись.

Та зустріч відбулась у Схалтба, і з неї почалося наше зближення. Я був тоді вже у відставці. Згодом я купив дачу в Армазі й більшість часу жив там. Від Армазі до Шиомгвімського монастиря сім-вісім верстов, і це ще більше наблизило мене до Сандро Карідзе. Не минало й місяця, щоб ми не зустрілись, а траплялося, й по кілька разів. Та спочатку — про першу зустріч.

Схалтба розкинулася над скелями Шиомгвімі. Як і було домовлено, ми прийшли до старости, що мав маленького будиночка на дві кімнати.

— Хазяїне! — покликав Зарандіа.

Старостине подвір’я огороджене височеньким тином, але з сідла