Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Пацієнт відносно здоровий, принаймні більша частина його особистості. Хоча чітко виражених психічних помислів теж достатньо, щоб задаватися питанням, чи не була б точнішим діагностичним ярликом саме параноїдальна шизофренія. Загалом, його емоційна реакція та поведінка співзвучні з його ідеями. Галюцинацій не спостерігалося.

Обговорення:

На мою думку, пацієнт — психічнохворий і з точки зору закону, і психіатрії, й відтак не підлягає засудженню за кримінальною статтею.

Лікування:

Спостереження за пацієнтом в умовах денного стаціонару психіатричної лікарні».

Далі Габбард розмовляв із Сільвертом та діагностував у того роздвоєння особистості. «Себто, контактуючи з Райхом, він всотав його ідеї, включно із його маніями. Під час розмови із психіатром він висловлював певний сумнів щодо ідей Райха… але підсумував усе заявою, що вірив у них». Габбард порадив, щоб його відділили від «першоджерела психозу».

Відтак Райха для подальшого психіатричного обстеження перевезли до в’язниці Льюізбурґ, що у Пенсильванії, а Сільверта залишили в Денбюрі (де він морочив усім голови своїми протестами проти браку прав на статеві відносини з його дружиною). Начальник служби пробації штату Мен написав характеристику Райха, яку вислав до тюрми Льюізбурґ, попереджаючи її працівників, що то «чоловік величезного еґо та марнославства». Він не може визнати, навіть попри те, що це відбулося в нього на очах, що його маленьке королівство — впало. Єдиний спосіб, яким він, здається, намагається увіковічнити себе в історії — це створення ореолу мученика перед своїми послідовниками». Справді, Райх ототожнював себе, як він і сам невдовзі писав із в’язниці, із «Сократом, Христом, Бруно, Галілеєм, Мойсеєм, Савонаролою, Достоєвським, Ґанді, Неру, Мінсценті, Ніцше, Лютером та багатьма іншими, що боролися з дияволом неуцтва, урядовою незаконністю та бідами суспільства»{493}. Двоє психіатрів, які розмовляли з ним у Льюізбурзі, також помітили, що Райх одразу ж збуджувався, коли над ними пролітали літаки, та попри те, що занотували усе про «туманні концепції» та заплутану систему «трендів переслідування» (особливо, що стосується Фундації Рокфеллерів), про які вторив Райх, вони постановили, що з погляду відповідальності перед законом Райх — здоровий:

«Нижче подаємо консенсус комісії з обстеження.

На нашу думку:

1. Під час опитування Райх не навів жодних чітких доказів своєї психічної неврівноваженості. Він здатен відрізняти: горнутися до правильного та відмежовуватися від злого.

2. Попри певну ексцентричність потоку його думок, по суті справи його особистість видається здоровою.

3. На нашу думку, відчутно, що Райх легко може втратити зв’язок з реальністю та стати психічнохворим, особливо, якщо стреси та навколишній тиск перевищать дозу витривалості».

На думки штатних психіатрів Льюізбурґа все ж зважили більше, за баченням справи Габбардом, який був єдиним запрошеним незалежним консультантом, і відлік Райхового терміну запустився.

У тюремній анкеті, яку йому дав заповнити його інспектор з нагляду за умовно-достроково звільненими злочинцями, Райх стверджував, що виховувався в старомодній «бостонській» манері. Відповідаючи на запитання про історію своєї сім’ї, Райх вирішив не розкривати пубертатну драму самогубства своєї матері. «Наскільки мені відомо, вона померла від випадкового харчового отруєння», — писав він. Його батько «помер від горя ТБ», а його брат, у цій версії подій, — «від голоду під час Першої світової» (хоча й прожив він до 1926 року). На запитання, як він ладнав із Авророю, Райх написав: «Ідеально». Він писав, що збирався жити з нею і після виходу з в’язниці, «якщо вона ще захоче мене». У Райха був план, вийшовши на волю, виїхати з нею до Швейцарії, як це зробили чимало інших емігрантів (Адорно, Горкгаймер, Томас Манн, Герман Гессе та Рільке — усі доживали віку там): «Пристойна зарплата сімейного психолога вселяє надію в завтрашній день», — писав він.

Райхове шкірне захворювання знову дало знати про себе у в’язниці: стан його шкіри суттєво погіршився, як і тоді, коли його запроторили до буцегарні на острові Елліз; він заспокоював шкіру, приймаючи щоденні ванни та натираючись вазеліном. У своєму звіті про експеримент ОРАЯР Райх пояснював, що висока періодичність тюремних заколотів — це результат концентрації СОЕ у заґратованих клітках тюремних камер. Єва та Білл Моїс час від часу навідувалися до Льюізбурґа, прихопивши з собою ловця хмар, яким намагатимуться розчистити СОЕ над містом, сподіваючись дещо пом’якшити умови Райхового перебування у в’язниці.

Сільверт відсидів свій рік у Денбюрі; вийшовши з в’язниці, будучи позбавленим медичної ліцензії, він влаштувався на роботу головним белбоєм у готелі Мангеттен. 29 травня 1955 року Сільверт наклав на себе руки, випивши дозу ціаніду в парку Вен Кортленд, що в Бронксі.