Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

— Чув, Бартломе, що ті сучі сини встругнули? Втягли на Махатську гармати і годі, кажуть, мітингувати в цьому вашому Тифлісі, а то передавимо вас, як черв’яків!

— Видно, вже цареві терпець увірвався! — озвалися з тієї кімнати.— Ленін, мовляв, каже: самодержавство, цар і буржуазія добровільно нічого не віддадуть, насильно треба брати, що нам належить. Нібито це й Маркс казав. А не віддасть, то ми ще побачимо російського царя біля стінки. У Франції зі своїми що зробили?!

— Та воно-то так, але ж поговорюють про Державну думу...

— Державна дума — химера! — вліз я в розмову.— У Державну думу цар та його прихвосні своїх посадять...— Кажучи це, я витяг посвідчення таємного агента й показав начальникові станції. Сердешний став біліший від паперу.

— Я тебе не знаю, хто ти й звідки,— почулося з тієї кімнати,— але Державна дума...

— Він правду каже, цей чоловік, правду! — поквапився заступитися за мене начальник станції, але враз змикитив, що опинився на позиціях більшовиків, та ще перед жандармом, і знов у бідолахи затремтіло підборіддя.

Я махнув рукою — не бійся, друже,— і пошепки пояснив йому, що мені треба. Він вискочив Із-за столу й пішов за мною, і, поки ми йшли до вхідних дверей, з тієї другої кімнати сипалися міркування й аргументи, за які на той час попасти на Єнісей чи Лену було б великою удачею.

З квитками було владнано легко. Я взяв сімнадцяте місце в третьому класі. Дев’ятнадцяте було відкладене набік, і начальник станції залишив його в касі чекати на Дату Туташхіа. Коли Дата Туташхіа попросив квиток до Тифліса, те дев’ятнадцяте місце й дали йому. Я надіслав телеграму, що їду в такому-то вагоні, й стежив далі.

Дата Туташхіа влаштувався в залі чекання окремо від усіх, та не минуло й п’яти хвилин, як до нього вже хтось підсів. Ще десять-п’ятнадцять хвилин, і круг нього гомонів уже невеличкий гурт пасажирів, і знов, зрозуміло, нескінченні суди та пересуди про революцію. Розмовляли досить голосно, але я сидів далеченько, багато чого недочував. Зібравши свої кошики, я пересів трохи ближче.

— Ну й що ж отой Санеблідзе чи як там його? Він що, не говорив у вас по селах, що заводи — робітникам, а земля — селянам? :

— Чому ж? А про що ж Іще зараз говорити?

— Звісна рій, говорив. Ідіть, каже, й забирайте собі маєтки князів та дворян!.. А в Кайхосро Цулукідзе в Намашеві — скільки ж землі! Та яка ж земелька! Ого-го-го!

— Ідіть і забирайте, чого ждати!

— Правильно, правильно — треба йти й забирати!

— Нехай спочатку робітники своє роблять.

— Чому ж це спочатку робітники?!

— А тому, що нічогісінько в них немає і втрачати їм нічого. Гаразд, я заберу землю Цулукідзе, а що, як завтра знову він візьме гору? У мене під кукурудзою шість десятин — він їх і прихопить.

— Побачимо, що в Росії селяни робитимуть, а тоді вже й ми візьмемося.

— Кажуть же, що виграє той, хто терпить.

— Отож-бо воно й є, братику, ти ціле життя терпиш, а виграш твій де?

— Та в них у Намашеві що виходить? Вони не від того, щоб землю загарбати в свої руки! Ще б не загарбати! Якби тільки підніс їм хто її, та латочку де кращу... Спритні, я вам скажу, ха-ха-ха!

— Та де вже вам, мужлаї, революцію робити! Дочекаєшся від вас!

Дата Туташхіа дослухався до цієї розмови, але сам ані слова. Тільки раз осміхнувся, коли хтось кинув:

— Нехай би нам сказали, скільки наріжуть землі в Намашеві, а я вже прикинув би, чи варт палити князівські хороми, чи зачекати. Наріжуть від щирого серця — я сам підійду й підпалю князя Кайхоеро Цулукідзе. Мені, селянинові, сьогоднішнє яйце дорожче від завтрашньої курки!

— Ось тому ти революції й не потрібний, що в тебе є своє яйце,— втрутивсь я, і саме в цей час двічі бемкнув станційний дзвін, значить, поїзд вийшов із сусідньої станції.

Люд заметушився й посунув на платформу.

А ще через півгодини Дата Туташхіа І я сиділи один проти одного. У вагоні тільки й розмов було, що про революцію, хто проти кого виступив у Тифлісі і в Росії. Теревенили всяке, про бувальщину й небилиці...

— Ну, а про свободу слова що кажуть? — голосно спитали в другому чи третьому від нас купе. І тоді враз усі загаласували.

— А тобі, може, є що сказати? А коли є, чого мовчиш, дорогий?

— Що значить — є чи нема? Не сподобалося тобі щось — кажи прямо, І нехай власті слухають. Думки керують світом, думки!

— Де ж це ти бачив таку владу, щоб ти сказав, а вона й послухала?!

— Аууу! Ти дивись, куди його занесло?! До французів, у їхню революцію, буржуазну, до речі. Думки керують світом — ти бач, що йому сподобалося!

— А що ж таке? Раз буде свобода, до уряду оберемо тих, хто нас послухає І про нас подбає!

— Наставляй кишеню! Ти його обереш, а він собі влаштується в твоїй Державній думі й думати про тебе забуде. Свободу слова він одержить, не заперечую, тільки він за свою кишеню заступатиметься та за шкуру свою, а на твоє лихо йому начхати.

— Авжеж, утворять Державну думу, нам волю дадуть, а як же ще може бути, не збагну, їй-богу...

— Чекай, зараз на тарелі подадуть тобі твою волю!

— Волю здобувають у боротьбі! Нехай ніхто не сподівається, що йому волю даром дадуть! — крикнув я І подивився на Дату.— Хіба не так?

Він знизав плечима, трохи подумав і мовив:

— Волю, брате, кожен сам собі повинен здобути.

— Як же це так? — устряв наш сусіда.

— Не зачіпай Інших, нехай шкоди від тебе нікому не буде, живи собі, як тобі бог на душу покладе,— відповів Дата Туташхіа.

— Якби всі так робили!.. Тільки де ж це народові стільки розуму набратися?! — мовив другий сусіда.

— Коли б такий уряд