Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Люди в гніздах 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди в гніздах"

201
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди в гніздах" автора Олег Коцарев. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 40
Перейти на сторінку:
легко могли б скористатися такою неуважністю та вчинити напад. Колія потроху вигиналася в бік Полтави.

— А куди їдете ви? — сконструювала фразу Катя.

— Полтава! — відповів один із солдатів. — Після успішно виконаного завдання зі знищення партизанів, жидів і їхніх посіпак.

— А! Польтова — страна чудова! От би нам туди. Кажуть, там продуктів хоч задницею жери.

— Сама нею й жери. Хоч би до Кочубеївки спокійно доїхать.

Тут є один поворот, на якому, коли їхати з Харкова на Полтаву, поїзд завжди так нахиляється, що, здається, зараз упаде. Зимове сонечко ще спускалося драбиною, але було видно: драбина дуже непевна, ще якась мить-друга, і воно впаде.

У Кочубеївці дівчат зсадили, німці рушили далі.

— Досидимо до ранку, а там базарчик буде, щось і наміняємо! — переконано озвучила загальний план Катя. — Ходімте у вокзал.

І вони наповнили стару порожню будівлю птахами голосів, що збивались у зграї під стелею.

Посеред ночі вокзальні двері відчинилися. Зайшли ті самі солдати, з якими вони їхали сюди.

— О! Ви вернулися?

— Так, нас відправили сюди до самого ранку. Буде не так нудно, правда, дівчата?

У німців виявився самогон.

На другій годині Валя зняла руку Ганса зі свого коліна. Лидя запустила в їхній бік одночасно зляканий і суворий погляд.

— Шкода, Валеріє, але я ганятися за вами не буду. І, якщо ви така нудна, вам, напевно, доведеться, вийти з приміщення, ви нам заважатимете, та й для вас наш спосіб розважитися може виявитися занадто скандальним, — ретельно і церемонно розставив акценти Ганс.

— На здоров’ячко! — Валя встала, вдяглась і вийшла геть.

— Вона ж замерзне, — невпевнено пробурмотіла Катя.

— Нічого, захоче — вернеться, це легше легкого, хай тільки попроситься.

До самого ранку вона міряла кроками тиху станцію, і мірка швидко погубилася. Спав чорний паровоз. Козячими ріжками стирчали на п’єдесталі ноги розбитої радянської статуї. Неначе коза з’їла траву-невидимку, але та ще не встигла подіяти до кінця. Й оце «не встигла» тривало і тривало. Нарешті вокзальне кохання закінчилось, і дівчата вийшли на перон.

— Пора би вже, — закурила Лидя.

— А я кажу, нікого не буде, — задумливо сказала Катя. Обмінного ентузіазму в них уже не лишилося. Схоже, німецькі солдати щось їм подарували, окрім імовірних венеричних хвороб. Валя майже нічого не говорила. Хоч і говорити не було чого. Ставало ясно й так: базару тут сьогодні не буде, ні поміняти, ні купити нічого не вийде. Залишалося чекати потяга в зворотному напрямку.


8

Зі щоденника Валі:


Сьогодні в їдальні на роботі Петро запитав мене, чи вірю я в дружбу між чоловіком і жінкою. Я відповіла, що так, тільки от така дружба зазвичай переходить у кохання. На це він сказав, що так може статись і з нашою дружбою. Якось я зізналася йому, що вірю в переселення душ, і він, як виявилося, теж! Віра мрійників і романтиків, дивовижно, що він її поділяє. Інколи я замислююся, як було би, коли б я вийшла заміж не за Женю, а за Петра. Підозрюю, після ознайомлення з усіма закутками його душі, мені б стало так само порожньо і нудно.

Коли поверталися з Петром із їдальні, Лариса сказала, що я кокетка. Насправді я інвалід кокетства, але ще дещо можу.


9

Ідея була проста, дивно, що раніше до неї не додумалися. Зробити апарат і продавати самогон! Для початку малий риночок тут же, на Заїківці, за поворотом від Полтавської. А там побачимо. День на пошуки інгредієнтів. Кілька днів на виробництво самого апарату. Інженерне подружжя! І Валерія, і Євген — випускники Технологічного інституту.

Пішло. Нездоровим шлунком апарат тихо почав виробляти рідину і запах.

— Тільки ж чи купить хтось? І без нас он скільки людей торгують…

— Не зли мене! Не хочеш — не роби.

Вони ще раз по черзі зайшли до кухні, кожен щось поправив, вийшли.

— Я взагалі ніколи не робив апаратів, — щиро зізнався молодий чоловік.

— Я теж.

Саме цієї миті з кухні вилетів звук вибуху. Женя і Валя побігли, перекидаючи дрова, відра. Апарат димів, кілька тарілок лежало на підлозі, а головне — вікно було підбите так, мов у нього хтось неґречно вийшов.

— Отак! Інженер!

— Та інженерка.

— Щоб ти здох, — звернулася Валя до колишнього апарата одним із своїх улюблених прощань.

— Він уже, — відгукнулася хвора Марія Леонідівна зі своєї кімнати.

Валя відштовхнула чоловіка та вийшла надвір, тихо сказавши щось нерозбірливе, але явно зі словом «інженер». У дворі вішала білизну на мотузки Катя.

— Ви здуріли там?

— Не твоє діло.

— Оце зараз прийдуть німці з обшуком і побачимо, чиє.

— З яким ще обшуком?

— Недомобілізованих на окопи шукають. На Батуринській уже були. Риють чоловіків, які ховаються — і в гестапо. — Катя урочисто й багатозначно подивилася в бік кухні.

Валя схопилась одразу, забула слово «інженер», побігла та запхала Женю в підвал.

— Ой знайдуть, — прокоментувала це Катя. — Та ще й після вашого вибуху ідіотського.

— Тебе забула спитати!

Двоє німців і справді не змусили довго себе чекати. Ніби в якомусь забутому анекдоті, стали посеред двору й не знали, до якого з будиночків із червоної цегли піти найперше. І саме цієї миті з’явилася Катя з черговою порцією білизни. Німці всміхнулися, пішли до неї та почали обшук, який потім затягнувся і з якого вони вийшли підкреслено рум’яні, навіть рум’яніші, ніж Валя перед війною (якщо вірити її щоденнику). Женя тим часом потихеньку вийшов із підвалу. Він прослизнув вулицею і швидко побіг геть, до парку Квітки-Основ’яненка, де в теплу пору року люди часто ходили у

1 ... 17 18 19 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди в гніздах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди в гніздах"