Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

вона відчувала деяке збентеження, запропонувати їм більше не ділити одну кімнату; це було якось незручно зробити, і Джейн, якій подобалося заглядати до неї, коли вона не мала нічого кращого, скоро дізнається, що вона накоїла, і тоді вся сім'я дізнається, що в їхніх стосунках відбулися зміни. Частиною її угоди з Роджером було те, що домовленість, на яку він погодився, повинна залишатися між ними таємницею. План пані Хендерсон вирішив цю складність. Мей буде жити в Грейвні всю тривалість війни, а Роджер зможе мати квартиру для себе.

- О, і ще дещо, Роджер, - сказала пані Хендерсон, закінчивши з дітьми , - я хотіла поговорити з вами про Дору. Вона боїться, що її інтернують, але чи немає дійсно такого ризику?

- Вони почнуть облаву на німецьких чоловіків, але я не думаю, що вони будуть турбуватися про жінок.

- Вона не німкеня, вона австрійка. Ми з вашим батьком готові поручитися за неї.

- Труднощі в тому, що ви живете в п'яти милях від ... - він на мить завагався — ... від військового об'єкта.

- Вам не потрібно бути таким таємничим, Роджере, - сказав Джим трохи уїдливо. - Всі в окрузі знають, що ви забрали землю, щоб побудувати там секретний аеродром.

Роджер знизав плечима.

- Я вважаю, що це так. Але ми збираємося до біса добре піклуватися про те, щоб німці цього не зробили, і я не думаю, що влада захоче, щоб іноземці жили в безпосередній близькості. - Він знову повернувся до матері. - Що ви знаєте про цю дівчину?

Пані Хендерсон розповіла йому зворушливу історію Дори.

- З усіма цими дітьми в будинку вона буде безцінна. Ви ж знаєте, що Джейн не дуже корисна в таких справах.

- Аніскільки, - вставила Джейн.

- І ми з Мей навряд чи впораємося наодинці.

- Що ви думаєте про цю дівчину, Мей?- запитав він.

- Дора хороший працівник, і вона готова докласти свої сили до всього. Вона не може не любити німців до того ж.

- Ніхто не може бути більшим анти-нацистом, ніж вона, - продовжила пані Хендерсон. - Її розповіді про те, як німці поводилися з тими бідними австрійцями, коли вони захопили країну, просто змушують вашу кров закипати.

- Яке її ім’я? – запитав Роджер.

- Дора Фрідберг.

- Я просто запишу це на всякий випадок, - сказав він, дістаючи свою записну книжку і щось записуючи в ній. - На вашому місці я б поки не турбувався. Коли будуть видані правила для іноземців, батько зможе піти і обговорити це з головним констеблем. Якщо він гарантує її, я сподіваюся, що все буде в порядку.

- Ви збираєтеся до Франції, Роджер? - запитав генерал.

- Я намагаюся добитись цього. Я, звичайно, не хочу провести війну, сидячи в офісі в Уайтхоллі.

- Як ви гадаєте, що станеться в Польщі?

- Поляки були дуже впевнені в собі, коли я уїжджав. Моє особисте враження, що вони не зможуть протриматися більше трьох місяців.

- Не довше цього?

- Що ж, і це буде вже дещо. Це дасть нам час озирнутися і підготуватися трохи краще, ніж зараз. - Він повернувся до Джима і з ніжним поглядом в очах, який завжди з'являвся в них, коли він розмовляв з будь-яким членом своєї сім'ї, жартівливо запитав його:

- Ну, старина, як вам перспектива шикуватися по чотири на казарменій площі?

Джим одразу не відповів. Час йшов, і йому здалося, що у нього раптово похолоділи руки і ноги. Він сильно зблід.

Він кинув оком по кімнаті, і, оскільки він нервував, його очі стали ворожими, коли вони зустрілися з очима Роджера.

- Мені це зовсім не подобається, - сказав він повільно. - Я не збираюся цього робити.

Пані Хендерсон придушила вигук і з тривогою подивилася на чоловіка. Він втупився на Джима так, немов не міг повірити своїм вухам. Джейн, несхвально стиснувши губи, дістала губну помаду і почала їх накрашувати. Роджер нічого не знав про пацифістські погляди Джима; він не бачив його вже деякий час, і з тієї чи іншої причини ніхто не вважав за потрібне повідомити йому про це. Він кинув на Джима швидкий спантеличений погляд, а потім, після секундної паузи, розсміявся.

- Вам доведеться це зробити, старина. Вас викличуть, і вам набагато краще піти за власним бажанням. Це виглядає краще, знаєте.

Джим не поворухнувся. Він відповів з чимось схожим на презирство на обличчі. Тепер він був упевнений в собі.

- Я думаю, що війна жахлива і безглузда. Що зробила остання війна? Вбила мільйони людей і залишила стільки ж людей нерухомими, кульгавими і сліпими. І для чого? Почати все спочатку після двадцяти років страждань і хвилювань. Якщо вам подобається бути такими клятими дурнями, щоб боротися, ви можете. Я не збираюся.

Деякий час ніхто не промовив ні слова. Роджер задумливо дивився на свого брата.

- Я не знав, що ви стали пацифістом, Джим, - сказав він так недбало, як міг би сказати, що не знав, що його брат вегетаріанець.

- Ну що ж, тепер ви знаєте.

Роджер повернувся до генерала.

- Ви знали про це, батько? - запитав він з виглядом напівглузливої поблажливості.

Генерал зробив легкий жест безпорадного збентеження.

- Я знав, що Джим говорив, що він пацифіст. Я не сприймав це дуже серйозно; я думав, що це просто нісенітниця купки студентів, і якщо почнеться війна він забуде про це.

Джим розсердився. Манера його брата, слова батька, через які він здавався неслухняною, неспокійною дитиною, глибоко ображали його. Але він взяв себе в руки.

- Ви помилялись, батько, - сказав він, піднімаючись на ноги і кажучи з усією серйозністю, на яку був здатний. - Я думаю, що війна - це зло. В Оксфорді я підписав урочисту заяву, що, якщо вона вибухне, я не буду в ній брати участь. Ви зневажаєте мене, тому що я не порушую свого слова. Я повинен зневажати себе, якщо я це зроблю.

- Ніхто не зневажає вас, старина, - сказав Роджер. - Ми тільки намагаємося зрозуміти.

Його голос був примирливим, майже ласкавим, а в очах світилася любляча доброта. Мей, яка спостерігала за ним, пізнала цей погляд. Вони були прив'язані один до одного з незвичайним коханням, члени цієї сім'ї, і хоча ви вступали в неї, хоча вони були ніжні і поблажливі, ви якимось