Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 186
Перейти на сторінку:
оповіданні, риба могла втекти крізь шпарину між камінням з однієї ковбані до другої, втекти водою, а не по сухому. І чому це, хоч чоловік вихлюпав першу калюжу за півгодини, другої він не міг би вихлюпати й за півдня. Вирішуйте самі — взяти свої слова назад чи прийняти заклад і показати, що це Ви вигадуєте небилиці з погляду фізики.

2. Ви взяли мене на глузи за те, що в моєму оповіданні ополонка стоїть незамерзлою в мороз, у дуже великий мороз. Це вже такі критичні небилиці, що я дивуюсь і з Вашого зухвальства, і з Вашої неймовірної неуважності. За моїм оповіданням, до згаданої вище ополонки зразу підійшов чоловік, що перший прибув до хатини. Зацитую оповідання: «Собаки зупинились біля ополонки — не біля розколини, а таки ополонки, людськими руками зробленої, ретельно вирубаної в товстій, на три з половиною фути, кризі. Грубенька шкірка нової криги на воді свідчила, що якийсь час ополонку вже не відвідувано». Всі дальші події в хатині розгортаються за кілька хвилин, протягом яких спершу один чоловік, потім другий виходять до ополонки. А далі, по тих кількох хвилинах, перший чоловік від'їжджає, висипавши в ополонку торбину золота. Знов цитую: «Він… витяг з-під мотузків, що ними був стягнений вантаж, торбину з золотом. Вода в ополонці вже підмерзла. Він розбив кригу кулаком».

3. Ви критикуєте мене за те, що я згадую санки з березової кори. З огляду на контекст, це заперечення таке дитиняче, що воно може тільки викликати подив. У «Білозубі» я описую способи правувати собачим запрягом і самі собачі санки так, що жодній людині, знайомій з Північчю, й на думку не спаде, ніби я пишу про щось інше, а не про санки-«тобоган» з березової кори. Ви можете критикувати мене за вживання слова «санки», але не поширюйте своєї критики на самий факт. Такі виверти годяться на диспуті в школярському гуртку, але між дорослими людьми, та ще й письменниками, вони абсолютно недоречні. Тут Ви даєте підставу назвати Вас вигадником небилиць із погляду логіки й етимології.

4. Ви не згодні з тим, що я вкладаю в уста собачих погоничів команду «Гайда!». Дія практично всіх моїх північних оповідань відбувається на Клондайку чи взагалі на Алясці, а там, піднімаючи або поганяючи собак, уживають тільки однієї команди: «Гайда!» Про це нема чого сперечатися. Кожен, хто побував на Клондайку чи взагалі на Алясці, підтвердить це. Тут Ви самі себе показали автором «небилиць про Канаду», та ще й самовпевненим не-антом-невігласом. А тепер я хотів би спитати, що Ви збираєтеся робити далі. Чи візьмете Ви свої закиди назад так само публічно, як і висловили їх? А якщо сама природа журналістики не дозволяє Вам цього зробити, то як ще Ви можете виправдатись переді мною?

З повагою

Джек Лондон

До редактора журналу «Космополітен мегезін»

Глен-Елен, Каліфорнія,

30 серпня 1609 р.

Шановний добродію!

Посилаю Вам із цим листом оповідання, яке я назвав «Сила дужого». Якщо пригадуєте, колись Кіплінг виступив проти соціалістичних ідей у оповіданні чи то притчі під назвою «Меліса»: там він розвивав свої шовіністичні погляди й доводив, що об'єднання людей досить могутнє, аби відвернути війну, призводить до звиродніння цих людей. Я написав свою «Силу дужого» як відповідь на цей виступ. Яка Ваша думка про неї?

З пошаною

Джек Лондон

До Вільяма Інгліша Волінга[91]

Глен-Елен, Каліфорнія,

30 листопада і 909 р.

Дорогий мій Волінгу!

На Ваш лист від 24 листопада відповідаю негайно. Пропадавши кілька років у Південних морях, я не маю тепер тісного контакту з соціалістичним рухом у Сполучених Штатах, отож усе, про що ви читаєте, було для мене новиною. Я негайно передам Вашого листа кільком каліфорнійським товаришам.

Щодо мене будьте певні в одному. Я рішуче безкомпромісний прихильник революції й завжди стоятиму за те, щоб соціалістична партія лишалась неухильно революційною. Будь-який компроміс, як-от приєднатшя до Американської федерації праці[92], був би тепер самогубством. Чудовий приклад — Австралія. Там був чудово розгорнувся соціалістичний рух, тоді почав заходити в угоди, аби набрати сили, — й загубився в політично організованому профспілковому русі, так що тепер, на мою думку, Австралія з погляду соціалізму набагато відсталіша і в куди гіршому становищі, ніж Сполучені Штати. Там є жменька бойових революціонерів, декотрі з них дуже добрі борці, але їх замало. Лейбористська партія затоплює їх.

Якщо соціалістичний рух у Сполучених Штатах піде шляхом угодовства, це буде свято для олігархії й Залізної П'яти, або, кажучи серйозно це означатиме, що він скотиться назад принаймні на двадцять років, і бог зна, яка ще страшніша катастрофа може вийти з цього.

Ваш в ім'я революції

Джек Лондон

До Ентона Сінклера

Глен-Елен, Каліфорнія,

1 лютого 1910 р.

Шановний Сінклере!

Я тільки-но повернувся на свою ферму й сьогодні ж таки відсилаю Вам перші розділи Вашого рукопису «Випроби кохання». Книжка, безперечно, наробить галасу, і я навіть не знаю, з чого почати, щоб сказати Вам, як мені хочеться дочитати рукопис до кінця. Ви просто запалили в мені бажання дізнатися, що ж станеться з хлопцем. Хочу також запевнити Вас, що Ваша книжка разом з тим розділом «Манаси»[93], який вирізала цензура, буде найсоковитішим, найчервонішим шматком м'яса, кинутим будь-якому американському видавцеві за останні п'ятдесят років. Я тільки побоююся, що Ви не знайдете видавця, якому стане відваги надрукувати її.

Зичу Вам усякого щастя, яке лиш є на світі.

Ваш Джек Лондон

Заради бога, пришліть мені кінець рукопису, щойно закінчите.

До Ліліан Колінз

Глен-Елен, Каліфорнія,

26 квітня 1910 р.

Шановна Ліліан Колінз!

Відповідаю на Ваш ласкавий лист від 22 квітня. Я не знаю, як його сприйняти: чи як несвідомий комплімент, чи як комплімент дуже тонкий. Ось що Ви пишете. «Він був фізично нездатний відстояти себе. Він занепав духом; нелюдське напруження виснажило волю до дії, а гнітюче почуття втрати вбило здатність зважувати й аналізувати, порівнювати й вибирати».

І це, і ще багато іншого, сказаного у Вашому листі, доводить, що мені пощастило показати неминучість його смерті. Я не був зрадливіший щодо Мартіна їдена, ніж буває для багатьох, дуже багатьох людей саме життя. Ви раз у раз докоряєте мені, що я нібито несправедливо повівся з Мартіном Іденом, «напхавши його щойно пробуджений мозок абстракціями, яких нерозвинений розум ще не

1 ... 180 181 182 ... 186
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"