Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Творчо, — повторюю я, згадуючи. — Спочатку я думала, що все обмежиться проповіддю про «як не можна говорити», але бабуся вирішила перевершити себе. Вона придумала власний метод виховання. Того дня вона змусила мене сісти за стіл і написати на аркуші паперу всі ті слова, які я могла б вжити замість лайки.

Фелікс здивовано нахмурився.

— Я ж тоді була у тій стадії підліткової наполегливості, коли ти робиш все, аби тільки довести, що маєш рацію. Тому взяла і почала писати: «яблучко», «вареник», «горіх»... Вийшов цілий список, — я засміялась.

— І що, бабуся була задоволена?

— О, вона була просто в захваті, — я склала руки на грудях, іронічно піднявши брову. — Вона забрала той список і сказала, що з цього моменту кожне «погане слово» я замінюватиму на щось із нього. Я тоді сприйняла це як жарт. Ну, бабусі ж не буде поруч кожен день, щоб стежити за мною, так?

— А вона що, справді стежила?

— Ні, — відповіла я, широко усміхаючись, — але варто було комусь почути від мене звичайну лайку, як вони одразу передавали це бабусі. І бабуся мала таку свою систему покарань. Вона не дозволяла ображатися, але вигадувала купу завдань, як-от чистити горіхи цілий день або пекти п'ятнадцять шарів для торта.

— П’ятнадцять шарів? — Фелікс мало не виплюнув слова від сміху. — І ти це зробила?

— Звісно! Тому тепер я можу спекти будь-що хоч із закритими очима, — кажу я, стискаючи тісто в руках. — Так бабуся перевчила мене лайки на їстівну лексику. Відтоді моє життя перетворилося на суцільне кулінарне шоу, де я не лаюсь, а випікаю образи.

Фелікс сміється — це справді приємно чути. Його сміх звучить глибоко і трохи розслаблено. Можливо, я вперше бачу, як він по-справжньому розслабляється в моїй присутності. І цей сміх здався мені якимсь знайомим. Таким, що змусив мене розгубитися. Відчуття стало настільки дивним, що я вирішила ігнорувати його далі.

Через деякий час я поставила випічку у духовку. Після всіх подій останніх днів, навіть це просте завдання принесло певний спокій. Я витерла руки рушником і повільно обернулася, щоб побачити, що робить Фелікс. Сидячи на своєму стільці біля шафи, він вже не спостерігав за мною. Його голова була трохи нахилена набік, а очі заплющені. Спить. Я зупинилася на півкроку, здивована. Спить? Його життя не навчило, що засинати в присутності ворога — погана ідея? Чи він ніколи не був у літньому таборі?

Фелікс виглядав так спокійно, як я ніколи його не бачила. Світло-русяве волосся трохи розтріпалося і спадало на чоло, відтіняючи різкі риси обличчя. Зазвичай акуратний і впевнений, зараз він виглядав молодшим, майже вразливим. У нього була чиста, майже бездоганна шкіра, лише маленька родимка під оком виділялася на тлі світлої шкіри. Його вії здавалися довшими, коли він так лежав із заплющеними очима. Різкі лінії його підборіддя і вилиць пом’якшилися в цьому безтурботному стані, роблячи його вигляд менш грізним. Фелікс дихав рівно, його груди підіймалися й опускалися в спокійному ритмі. Навіть у такій розслабленій позі було видно його природну силу — широкі плечі та підтягнуті руки.

Але все ж таки засинати в моїй присутності не варто було…