Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Солодка боротьба, Торі Шей 📚 - Українською

Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Солодка боротьба" автора Торі Шей. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 81
Перейти на сторінку:
9 глава

Ясмін

Була вже дев’ята година вечора, і я залишилася одна в пекарні, місила тісто з такою силою, що здавалося воно ось-ось здасться і втече з миски. Після вчорашньої зустрічі з Романом мені важко було зібратися з думками. Руки рухалися механічно, втираючи борошно в долоні, а потім — у тісто, яке я місила з такою силою, ніби воно було винуватцем усіх моїх невдач. Я почала вбивати тісто з усією злістю, яку могла накопичити за останні кілька днів. Роман, Соня, весілля, цей безглуздий торт… І, звісно, Фелікс. Глухий удар тіста об стіл, ще один — і я майже відчуваю, як випускаю свою злість. Якби це тільки допомогло.

От серйозно? У мене й так вистачає проблем! Чому я поводжуся як дитина, ще й брешу про хлопця? Це ж не смішно! Тепер доведеться взяти якогось актора, щоб підкреслити свою вигадану «романтичну» історію. Чи, може, мені просто попросити допомоги когось зі знайомих? 

Здається, я офіційно зійшла з розуму. Я знову вдаряю тісто, і воно рвучко відповідає, ніби намагається вразити мене своєю стійкістю.

Раптом мене перериває хрипкий та глибокий голос за спиною:

— Ви намагаєтеся його вбити?

Я підскочила, як пекарський порошок, розсипаний по столу, різко обертаючись, при цьому підкинувши муку в повітря. Але замість повного оберту, я зачепила миску і ледь не впала, та вчасно відчула, як міцна рука хапає мене за зап’ястя. Його дотик був теплим і сильним.

— Кекс тобі в маківку! — злякано випалюю я, намагаючись відсторонити руку від нього. — Господи, ви мене налякали!

Фелікс ледь усміхається і повільно відпускає моє зап'ястя. Чому він тут?!

— Я увійшов п'ять хвилин тому, але ви мене не помітили. Були у своєму світі, — він трохи нахиляє голову, спостерігаючи за мною. — Ви завжди так лаєтеся?

— Що ви тут робите? — випалюю я, все ще намагаючись заспокоїтися після несподіваної зустрічі.

— Я господар цієї будівлі, — він відповідає серйозно, і це викликає у мене нову хвилю роздратування.

Він так самостверджується чи що? Скільки разів він це ще повторить?

— Навіщо ви прийшли? — різко питаю, не бажаючи тягнути цей дивний момент.

Фелікс задумується, наче забув, що мав сказати. Я дивлюся на нього з недовірою.

— Га? — нарешті він реагує. — Ах, точно. Чому ви перестали продавати тістечка моїй секретарці?

Я закочую очі.

— Неправильне запитання. Я продаю тістечка для неї та її сина, але не для вас.

— Чому? — він хмурить брови, наче справді не розуміє.

— Ви серйозно запитуєте «чому»? — я скептично дивлюся на нього, не вірячи, що він не усвідомлює очевидного.

Фелікс зітхає, але, здається, все зрозумів. Він кивнув.

— Добре. Щось ще? — продовжую я, сподіваючись, що це була вся причина його візиту.

— Мені потрібно з вами поговорити.

— Говоріть, — зітхаю я, розуміючи, що розмова затягнеться.

— Я почекаю, поки ви закінчите з цим, — він показує на тісто, яке вже почало приймати правильну форму після всіх моїх агресивних ударів.

Я не можу повірити в його терплячість. Хто взагалі приходить після дев'ятої вечора і чекає? Я могла б просто відправити його до біса, але вирішую, що виглядати спокійною і зібраною буде кращим варіантом.

— Ви хочете тістечко? — запитую майже механічно.

Він мовчки киває, і я махаю рукою, вказуючи йому почекати. Фелікс сідає на стілець біля шафи, де зберігається декор для випічки. Я дивлюся на нього боковим зором — чоловік сидить спокійно, але очі уважно стежать за кожним моїм рухом.

— Ви любите зелений колір? — раптом питає він.

Я здивовано підіймаю брови. Що взагалі з ним не так?

— Що?

— У вас кав’ярня така, меблі, і навіть одяг іноді. Все в зелених відтінках.

— Це оливковий, — мимоволі виправляю я. — Але так, люблю. Це має значення?

— Просто цікаво, — Фелікс відводить погляд, наче збирається з думками.

— Дайте вгадаю, а ваш улюблений колір — чорний... або сірий? — запитую, трохи дражнячи.

— Не вгадали, — Фелікс ледь хитає головою, але куточки його вуст підіймаються.

— Ого. Тоді, може, червоний? Що, класичний погляд на життя?

— Ні, не червоний.

— Тоді, може, синій? — пропоную, примруживши очі, ніби намагаючись його розкусити. — Багатий, глибокий синій, як нічне небо.

Чоловік мовчки дивиться на мене кілька секунд, і на мить здається, що я таки потрапила в точку. Але він швидко моргає, і його обличчя залишається незворушним.

— А ось це вже ближче, — нарешті каже він, і знову погляд відводить убік. — Хоча я не люблю занадто драматичних порівнянь, як нічне небо.

— Ой, пробачте, — кажу, широко розплющивши очі. — Можна було б просто сказати, що любите синій, а не вигадувати тут якусь філософію.

— Ви ж запитували. Я відповів, — Фелікс знизує плечима, наче це цілком очевидно.

— Ну так, звісно.

Я закочую очі. Хоча його спроби виглядати невимушеним здаються дивними, в цьому було щось навіть кумедне. Навіть цей його серйозний вигляд, коли він сидить у моїй маленькій пекарні, між поличками з борошном і прикрасами для торта, викликає якусь незручну симпатію.

Між нами запала тиша. Напруга висіла в повітрі, як незрозуміло навіщо забута в холодильнику баночка сметани — ніхто не хоче її чіпати, але всі знають, що вона там є. Я не люблю тишу в присутності інших людей, тому, намагаючись заповнити простір словами, почала розповідати історію:

— Це було, коли мені було шістнадцять, — почала я, підсвідомо відчуваючи потребу у відвертості. — Я тоді випадково вилаялася при бабусі…

Фелікс підняв брову, але мовчав, тож я продовжила:

— Як справжній підліток, який вважає, що знає все на світі. Бабуся, ясна річ, не оцінила. І замість звичайного «забороняю тиждень дивитися телевізор», вона вирішила піти далі. Запам'ятала всі слова й покарала мене творчо.

— Творчо? — нарешті запитує Фелікс, злегка усміхаючись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 17 18 19 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Солодка боротьба, Торі Шей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Солодка боротьба, Торі Шей"