Читати книгу - "Осквернена клятва, Рейва Морель"

— Готова, — відповіла Арелін і ступила всередину.

Темрява, що дрімала в стінах храму, здригнулася.

І це було лише початком.

Храм дихав стародавньою тишею. Повітря було густим, насиченим ароматом ладану та забуття. Арелін ступила на чорний мармур, що вібрував у неї під ногами, ніби сам простір упізнав її присутність.

Навколо неї — колони, увінчані символами епох, які давно зникли. Руїни древніх вірувань, що несли свою силу через століття, закарбовану в камені, мов у плоті світу.

В центрі — вівтар, оздоблений срібними ланцюгами, що плавно спадали на підлогу, немов стримували щось невидиме.

— Що це за місце? — прошепотіла Арелін.

— Тут давали клятви, які змінювали долі імперій, — відповів Ліціан. Його голос луною відгукнувся у високих склепіннях. — І порушували їх.

Арелін наблизилась до вівтаря. Манускрипт у її руках почав тремтіти, наче реагуючи на невидиму присутність. Тіні в кутах храму ворушилися, але не загрожували. Вони чекали.

— Ти відчуваєш це? — спитала вона, вдивляючись у викарбувані символи.

— Так, — відповів Ліціан. — Тебе впізнали.

У цей момент повітря розітнув крик — не людський і не демонічний. Він здавався закликом з іншого виміру, болем закутої волі. І з тіні, що збиралася між колонами, вийшла фігура. Постать була напівпрозорою, окриленою, але її крила були чорні, мов ніч, а обличчя — позбавлене рис.

— Ти прийшла, — прозвучав голос, водночас лагідний і загрозливий. — Дитя обох світів. Осквернена обітницею крові й волі.

Арелін завмерла. Хоч її розум не міг цього пояснити, серце впізнало його — саме цей погляд вона відчувала в маєтку Велорії, ще тоді, коли не знала, хто за нею стежить.

— Хто ти? — запитала вона, не роблячи ані кроку назад.

— Той, хто спостерігав. Той, кого змусили служити мороку задовго до твоєї появи, — відповіла постать, від яких і мармур, і темрява наче тріщали в колишній реальності.

— І ти хочеш, щоб я… — її голос тремтів, — теж підкорилась темряві?

Фігура мовчки розкрила долоню. З неї здійнявся палахкотливий символ — та сама печатка, яку Арелін бачила у своїх снах: зламане коло та крило, пробите списом.

— Ти — остання. Пророцтво каже, що твоя сила або знищить печать, або навіки замкне її. Темрява хоче, щоб ти обрала її. Світло боїться, що ти взагалі зробиш вибір.

— А ти? — тихо запитала вона. — Чого хочеш ти?

Фігура на мить зупинилася. У її погляді блиснула тінь болю.

— Свободи, — відповів він. — І помсти.

Темрява знову затремтіла в кутах храму. Але цього разу Арелін не здригнулася. Вона підняла голову, стиснула манускрипт — і зробила крок уперед.

— Я ще не зробила вибору. Але тепер знаю, що не дам себе використати. Нікому.

За її спиною Ліціан стиха видихнув. У його очах майнула гордість.

Храм прийняв її відповідь. Символи на вівтарі засвітилися сріблом. Перше випробування було пройдено.

А на небесах хтось тремтів від страху.