Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Артур

- Є новини? - набираю Фелікса ранньою порою нового дня, що настав.

- Ні, - відповідь до якої морально готова.

- Я чомусь зовсім не здивований.

Настрій нижче плінтуса.

- Знаєш, так чи інакше, - я деякий час мнуся перед тим, як озвучити подальше. - Я прийняв рішення. Я поїду в Норвегію. Треба щось робити. Не можу сидіти склавши руки.

Чудовий північний пейзаж відволікає від сумних роздумів і думок про те, як складеться моя поїздка.

Відкидаю їх убік, рішення ухвалено, назад дороги немає і я твердо впевнений у правильності свого вибору. Хоча в голові такий сумбур!

 Їду в чужу країну, де немає ні знайомих, ні друзів, нікого, хто міг би бути мені корисний у хвилину труднощів. Навіть план дій відсутній. Не біда. Розберуся на місці. Де наше не пропадало!

Колеги підметушилися. Шеф організував службове відрядження по лінії Інтерполу з особливою місією. Світ не без добрих людей. Сильні світу цього згадали, що я займався розслідуванням злочинів бандитського угруповання світового масштабу, останні сліди якого ведуть до Норвегії.

Втішає мене моя впевненість, що я на правильному шляху, а тому на мене чекає удача. Вірю в це сліпо і беззастережно.

Навколишній ландшафт крім своєї чарівної привабливості примушує перейнятися відчуттям вічності всього живого.

Дорога попереду в'ється темною стрічкою. Сосни і кедри по обидва боки шосе зливаються в єдину чорну стіну. Заспокійливий пейзаж!

Відганяю природну втому від тривалого турне дорогами Європи, потираючи лоб і скроні масажними рухами однієї руки, не випускаючи кермо свого позашляховика з міцної хватки іншої.

 Не перестаю захоплюватися якістю асфальту під колесами. Чудові дороги, що з'єднують усю країну, супроводжують протягом усієї подорожі.

Їду тунелем і замислююся, яка нелюдська праця вкладена в його будівництво, що відчували ті хлопці, що долали твердь гірської породи, прокладаючи тут цей самий тунель. 

 Не скандинавські ж боги чи тролі доклали зусиль для його створення, а сучасні архітектори та звичайні роботяги.

Дорога, тунель - вони жодним чином не псують навколишній ландшафт, а вписуються в нього, лише підкреслюючи непорушність природи і сили людського розуму та духу. Усе разом має надзвичайно гармонійний вигляд.

Зменшую швидкість і зосереджую увагу на навігаторі. Поворот має бути вже скоро, потім ще кілька миль до заправки. Ось уже справді цивілізація у всій своїй красі, турбота про потреби людей буквально волає на кожному кілометрі траси покажчиками й табличками інформаційного змісту.

Усе моє свідоме життя пов'язане з роботою в правоохоронних органах. У найрізноманітніших, але переважно у сфері національної безпеки. Здавалося б, звик до бойових умов, але...

Але вперше довелося перебувати в таких незвичних своєю первородною дикістю місцях. Усі лиходії, шпигуни й диверсанти віддають перевагу жвавим мегаполісам, а не гірським масивам серед незайманої природи.

 Утім, призначення моєї поїздки не лише упіймання злочинців. Хочу і буду поруч із коханою дівчиною. Якось переступлю через свою гордість і уражене самолюбство через її несподівану втечу.

Дуже доречна на моєму шляху заправка. Пора вже підкріпитися і підзарядити свого, невтомного «коня». Дякую йому за вірну, безвідмовну службу.

Паркуюся і дивуюся цьому острівцю цивілізації на безкрайніх просторах скандинавської землі.

Залишки туману розсіюються в міру того, як я під'їжджаю ближче до заправної станції. Прямо перед капотом позашляховика виявляється огорожа з дерев'яних, обструганих головешок. За огорожею в довільному порядку стоїть пара химерних фігур тролів, розміром у половину середньостатистичного зросту людини.

 Розлогі лапи сосен приховують детальний огляд фасаду приземкуватої маленької будівлі під яскраво червоним черепичним дахом. Усе в найкращих, колоритних традиціях культури місцевого населення.

 Усередині будівлі виявляється напрочуд симпатичний бар із двома мініатюрними столиками.

- Бажаєте пива? - бармен реагує на трель дзвіночка на вхідних дверях і піднімає голову на мою честь. Я стикаюся з сіро-зеленими сердитими очима, їхнім чіпким оцінювальним поглядом. Яскравий, типовий представник місцевого населення. Усе свідчить на користь мого першого враження - велетенський зріст, орлиний ніс, гарно окреслені губи, вилиці на кшталт гранітної скелі, потужна шия, солідна маса тренованих м'язів, сухожиль і міцних кісток. Робочий комбінезон, що вільно облягає його фігуру, не в силах приховати наявність останніх атрибутів. Одним словом, - вікінг.

- Я б із задоволенням, але за кермом. А ось від чашки кави не відмовлюся. Це можливо?

- Далеко шлях тримаєте? - господар закладу ствердно киває головою, водночас приступаючи до приготування підбадьорливого напою. - Ви ж не місцевий, чи не так?

Роблю висновок, крім іншого чоловік має здатність стрімко оцінювати статус випадкових, заїжджих відвідувачів. Хоча в моєму випадку це, мабуть, не складає особливих труднощів - мій акцент видає мене з першою вимовленою фразою.