Читати книгу - "Ілон Маск"

Місцем народження Zip2 стала будівля за номером 430 по Шерман-авеню у Пало-Альто. Брати Маски винайняли офіс розміром з квартиру-студію — шість на дев'ять метрів — і купили мінімум найпростіших меблів. Будівля мала свої особливості. Ліфтів не було, а туалети часто забивалися. «Це було в буквальному сенсі цього слова гівняне місце роботи», — розповів один із перших працівників. Про швидке інтернет-з'єднання Маск домовився з Реєм Джируардом, підприємцем, який відкрив компанію — інтернет-провайдер поверхом нижче від офісу Zip2. Як розповідає Джируард, Маск просвердлив дірку в стіні біля дверей Zip2 і протягнув Ethernet-кабель по сходах униз до інтернет-провайдера. «Вони кілька разів платили із запізненням, але ніколи не було такого, щоб не заплатили», — каже Джируард.

Маск написав увесь код, на якому працювала перша версія сервісу, тоді як Кімбал із його привітнішою вдачею працював над нарощуванням продажів від дверей до дверей. Маск придбав дешеву ліцензію на базу даних компаній на території затоки Сан-Франциско, в якій були лише назви компаній та їхні адреси. Потім він сконтактувався з Navteq, компанією, яка витратила сотні мільйонів доларів на створення цифрових мап і маршрутів, які можна було використовувати в перших GPS-навігаторах, і добився неймовірно вигідної угоди. «Ми подзвонили їм, і вони дали нам технологію безкоштовно», — каже Кімбал. Маск об'єднав дві бази даних, створивши і запустивши зародкову версію системи. 3 часом інженери Zip2 мусили доповнювати цю первісну порцію даних додатковими мапами територій поза межами великих міст і будувати власну версію маршрутів, які добре виглядали б і добре працювали б на домашньому комп'ютері.

Еррол Маск дав своїм синам 28 тисяч доларів, щоб допомогти їм пройти цей період, але після оренди офісу, ліцензування ПЗ та купівлі деякого обладнання вони залишилися ні з чим. Перші три місяці існування Zip2 Маск із братом жили в офісі. Там була маленька комірчина, де вони тримали свій одяг; приймати душ вони ходили до найближчого осередку YMCA. «Іноді ми чотири рази на день їли у бургерні Jack in the Box, — розповідає Кімбал. — Вона була відчинена цілодобово, що пасувало до нашого робочого розпорядку. Одного разу я взяв там смузі, і в ньому щось було. Я просто вийняв це і продовжив пити. Відтоді я більше не можу там їсти, але я досі знаю їхнє меню напам'ять».

Наступним кроком братів було винайняти квартиру на дві спальні. На те, щоб купити меблі, у них не було ані грошей, ані бажання. Тож вони обмежилися парою матраців на підлозі. Маск якимось чином переконав молодого інженера з Південної Кореї піти працювати у Zip2 в ролі практиканта, за їжу та житло. «Цей бідний хлопець думав, що йде працювати у велику компанію, — розповів Кімбал. — Він зрештою оселився разом із нами й уявлення не мав, у що вплутався». Одного дня цей практикант їхав на роботу на пошарпаній BMW 320і братів Масків, і по дорозі одне колесо відлетіло. Вісь урилася в дорогу на перетині Пейдж-Мілл-роуд і Ель-Каміно-Реал, і канавку, яку вона протягнула, було видно ще багато років по тому.

Zip2, може, була модним інтернет-проектом, розрахованим на епоху інформаційних технологій, але для того, щоб зрушити її з місця, потрібні були старі добрі продажі від дверей до дверей. Бізнесменів треба було переконати у користі, яку могла принести їм Мережа, і зачарувати достатньо, щоб вони заплатили за невідомість. Наприкінці 1995 року брати Маски почали наймати перших оплачуваних працівників і збирати строкату команду продавців. Джефф Гайлмен, вільнодумний двадцятирічний юнак, який намагався знайти свій шлях у житті, був одним із перших, кого найняла Zip2. Якось пізно ввечері він дивився телевізор разом зі своїм батьком і в одній рекламі побачив веб-адресу, зазначену внизу екрану. «Це було щось-крапка-ком, — каже Гайлмен. — Я пам'ятаю, що спитав батька, що це таке. Він сказав, що теж не знає. Ось тоді я зрозумів, що я маю піти і знайти той інтернет». Гайлмен. кілька тижнів заводив розмови з різними людьми, які могли пояснити йому, що таке інтернет, а потім натрапив на оголошення про прийом на роботу до Zip2 — п'ять на п’ять сантиметрів у газеті San Jose Mercury News. «Інтернет-продажі — зголошуйтеся тут!» — було написано в оголошенні. Гайлмена взяли, і разом з ним найняли декілька інших продавців, які працювали за комісію.

Складалося враження, що Маск ніколи не залишав офісу. Він спав, майже як собака, на кріслі-мішку, яке стояло поруч із його столом. «Я майже щодня приходив о сьомій тридцять чи о восьмій ранку, а він там спить на цьому мішку,— розповідає Гайлмен. — Може, на вихідних він приймав душ. Я не знаю». Маск просив тих перших працівників Zip2 давати йому копняка, коли вони приходять на роботу, — він прокидався і продовжував працювати далі. Поки Маск програмував як одержимий, Кімбал став ентузіастом-натхненником команди продажів. «Кімбал був вічним оптимістом і заражав своїм запалом, — каже Гайлмен. — Я ніколи не зустрічав кого-небудь, схожого на нього». Кімбал послав Гайлмена до елітного торговельного центру у містечку Стенфорд і на Юніверсіті-авеню, головну вулицю для прогулянок Пало-Альто, вмовляти крамарів реєструватися у Zip2 і пояснювати, що спонсорований запис підніме компанію на перші позиції у результатах пошуку. Великою проблемою, звичайно, було те, що ніхто не хотів цю послугу купувати. Тиждень за тижнем Гайлмен. стукав у двері і повертався до офісу з мінімумом хороших новин. Найчемнішою реакцією людей було відповісти Гайлменові, що реклама в інтернеті — найтупіша річ, про яку вони коли-небудь чули. Найчастіше власники крамниць просто казали йому забиратися і більше їх не турбувати. Коли наставав час обіду, Маски діставали із сигарної коробки, в якій тримали готівку, трохи грошей і йшли разом із Гайлменом обідати та вислуховували депресивні звіти про стан продажів.

Крейґ Мор, інший працівник з того раннього періоду, залишив роботу агента з нерухомості, щоб просувати послуги Zip2. Він вирішив позалицятися до автодилерів, тому що вони зазвичай витрачали багато грошей на рекламу. Він розповідав