Читати книгу - "Том 9"

К. Квітка

А вже весна, а вже красна, із стріх вода капле,— молодому козаченьку мандрівочка пахне.

ВЕСНЯНКИ, ВЕСНЯНІ ГРИ І ТАНКИ

Як поїхав козаченько через чисте поле, за ним його дівчинонька:

— Вернися, соколе!

— Не вернуся, забарюся, гордуєш ти мною,

буде ж теє гордування все перед тобою!

Інші мелодії з подібним текстом див.: Марко Вовчок. 200 укр. пісень. У ноти завів Едуард Мертке. Видання Ріттер-Бідермана. Лейпціг і Вінтертур, 1868 року, № 2; А. Рубець. 216 народних укр. напевов. Москва, 1872 p., № 2, 8 і 31 (ті самі мелодії гармонізовані в збірнику Рубця «100 укр. нар. песен» під № 2, 35 і 62); Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной имп. Русским географиче-ским обществом. Юго-западный отдел. Материалы, собран-кые П. Чубинским, т. III. Петербург, 1872, стор. 111 (та сама мелодія з фортепіанним акомпанементом в збірнику М. Лисенка «Молодощі. Збірник танків та веснянок», Київ, 1875, стор. 48, а в хоровому розкладі в «2-му вінку веснянок», його ж, виданому у Києві 1896 p.); Збірка народних пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого віку у школах народних. Упорядив М. Лисенко. К., 1908 p., стор. 9; Збірничок укр. пісень з нотами. 5 видання Е. Фесенка 1 в Одесі, 1911 p., № 93. Паралельний текст без нот: М. Максимович. Дни и месяцы укр. селянина. Москва, 1852, ст. 2. Порівняй: Я. Головацкий. Народпые песни Галицкой и Угорской Руси. Москва, 1878, ч. III, отд. 1, стор. 316, № 40.

Ой на горі, на горі, (2)

Ой додолу гілля, додолу, Широкеє листя до землі.

1 Див. збірники Коноіценка у сииску умовних скорочень.— Ред.

Титульна сторінка збірника К. Квітки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», виданого на склографі 1917 р.

Там галоньки збирались, (2) Ой додолу...

Десь узявся яструбець, (2) Ой додолу...

Всіх галочок розігнав, (2)

Ой додолу...

Найчориішу собі взяв, (2)

Ой додолу

Ой на морі, на морі, (2)

Та на синьому озері,

Та на синьому озері.

Там дівоньки купались, (2) Ой додолу гілля, додолу, Широкеє листя до землі!

Десь узявся молодець, (2)

Ой додолу...

Всіх дівочок розігнав, (2)

Ой додолу

А найкращу собі взяв, (2)

Ой додолу...

А в тому саду чисто метяно

ще й хрещатим барвіночком дрібно плетяно.

А в тому саду ніхто не бував, лиш молодий Андрієчко коня попасав.

Коня попасав, дрібний лист писав все до теї Наталочки, що вірно кохав.

«Ой ти, Наталю, горда та пишна, я до тебе листи писав, а ти не прийшла!»

— А ти, Андрійку, невеликий пан,— сідлай коня вороного та й приїжджай сам!

Дуже близький текст: Збірничок найкращих укр. пісень з нотами. Зібрав К. Поліщук. Ноти записав М. Остапович. К., 1913, ч. III, № 7. Мелодія там, без сумніву, не записана разом з текстом, а взята з другої пісні і пристосована до цієї не до ладу.

Туман танок водила,— (2) що виведе, то й стане, на дівочок погляне, чи всі дівки в танку є.

Усі дівки в танку є, тільки нема їдної —

Настусі молодої.

Її мати чесала, а чешучи, навчала:

«Не стій, донько, з нелюбом, не дай ручки стискати, перстеника здіймати, а як стаєш з миленьким, давай ручку стискати, перстеника здіймати».

Слова «туман» в сьому варіанті стоїть намість дав-пього слова «тума», котре значить: людина мішаної породи,— один з родителів турчин або татарин, а другий українець (див. Словар укр. мови Б. Грінченка). В двох інших варіаптах — А. Метлинського (Нар. южнорусские песни. К., 1854, стор. 299) і Д. Яворницького (Малорусс. нар. песни. Екатеринослав, 1906, № 42) — «тума» стоїть в центрі змісту пісні. З усіх трьох варіантів дається зробити така реконструкція первісного тексту:

Тума танок водила, що виведе, то й стане, на дівочок погляне, чи всі дівки в таночку,

— Всі дівочки в таночку, лиш роженьки немає.

Мати роженьку чесала, а чешучи, навчала:

«Доню моя, роженько, як ти підеш у танок, не становись край тумй,— тума зведе з розуму, на ніженьку наступить, за рученьку іздавить, золот перстень іздойме».

Варіанти мелодії: з подібним текстом у Лисенка, Молодощі, ст. 28 (= «2-й вінок веснянок», ст. 8); з інтим текстом: Малоросе, и белорусские пеени, собранные П. Сокальским. С.-Петербург, 1903, № 4, II. Паралельні тексти без нот, окрім вищезгаданих, ще у Чубинського, III, ст. 36, Головацького, ч. III, т. 1, стор. 92, і Милора-довича, Нар. обряды и песни Лубенского уезда (Сборпик Харьковского историко-филологического общества, т. X), ст. 49 і 50.

Ой не рости, кропе, (2) високо та й у городі, (2)

ой не рости, кропе, (2) коло моїх та ворітечок. (2)

Ой не ходи, хлопче, (2) коло моїх та віконечок. (2)

Як матінка засне, (2) я до тебе та сама вийду. (2)

Я до тебе вийду (2) під зелену вишню, (2)

я в тебе спитаю, (2) що в тебе на мислі. (2)

Близька мелодія (текст з однаковим початком, але іншого змісту) у Чубинського, III, стор. 141 (=Лисенко, Молодощі, стор. 44, 1-й вінок веснянок, ст. 12—22, і шкільна збірка, ст. 11). Варіант мелодії теж у Рубця, 216 нар. укр. нап., № 125. Текст nop.: М. Довнар-Заполь-ский. Иесни пинчуков. Университетские известия. К., 1880, № 323; И. Бессараба. Материалы для эт-іографии Седлецкой губернии. Сборник отделеныя русского языка и словесносте имп. Академии наук, т. 75, ст. 105. Від Лесі Українки записані перші дві строфи вміщеного тут тексту, останні ж чотири записані 1917 року від Олени Пчілки.

А ми просо сіяли, сіяли!

Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт!

Другий вірш — «Зеленая рута, жовтий цвіт» — повторюється в кожній строфі. Від Лесі дальших слів не записано, через те подаю тут повний текст з рідкого видання

А. Метлинського, Нар. южнорусские песии. К., 1854 (стор. 296, приспівка там «Зеленая моя рутонька, жовтий цвіт!»):

— Ой ми поле оремо, оремо,

ой ми жито сіємо, сіємо!

— А ми коні пустимо, пустимо!

— А ми коні займемо, займемо!

— А ми коні викупим, викупим.

—