Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Окопні історії: фронтовий щоденник 📚 - Українською

Читати книгу - "Окопні історії: фронтовий щоденник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Окопні історії: фронтовий щоденник" автора Дмитро Степаненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 36
Перейти на сторінку:
удвічі коротший за СВД). Я мав деяке уявлення про роботу снайпера-розвідника, і рушниця дісталася мені. За першими буквами (еС-Ве-Де) назвав її Свєта. Важча, звичайно, за автомат, але боєкомплект усього сто патронів, і загальна маса системи виходить меншою кілограмів на п’ять. Як снайперу, мені за штатом також належало отримати пістолет, але я відмовився. Пістолет Макарова — це не зброя, а частина фурнітури. Ментам, наприклад, видають кокарду, шеврони, зірочки, посвідчення і… пістолет Макарова. Влучність погана, дальність стрільби практично нульова, зате важить цілий кілограм і постійно турбуйся, щоб не загубити. Морока, одним словом.

Поїхали на стрільбище й ми.

Відстрілявши в тиші і спокої збоку від усіх кілька десятків патронів, я повернувся до гурту.

— Послухай, як Замполіт чеше, — сміються хлопці, — оце тільки починає кулемет чи АГС валити, або кілька автоматів разом, він відразу підходить ближче й телефонує друзям чи знайомим, щоб було чути стрілянину. Коник.

Прислухаюся.

— Чуєш, що тут робиться? Оце так нас криють, — розпинається Замполіт на фоні стрілянини.

— От робота в чоловіка.

— А знаєте, що буде, якщо уб’ють замполіта? Язик ще три дні ворушитиметься.

— Га-га-га.

— Замполіт — ідеальна посада. За все переживає, ні за що не відповідає.

На зворотній дорозі, коли до Корівників залишалося кілометра півтора, внутрішня рація озвалася знайомим голосом:

— Центральний — П’ятому! Тривога! Спостерігаю дві одиниці бронетехніки в районі яру. Над ними кружляє безпілотник.

— Центральний на зв’язку. П’ятий, спостерігайте далі. Розвідка, ви де? — негайно обізвався штаб.

— Під’їжджаємо.

– Інформацію чули? Додайте газу, треба перевірити.

Урал під нами додав обертів і пригальмував біля шлагбаума КПП.

— Всі, у кого закінчилися патрони, на вихід. Решта залишаються в кузові.

Хоча мій боєкомплект був майже цілим, я з чистою совістю вискочив із машини. Річ у тім, що я впізнав голос, котрий волав «Тривога!» Він належав Клавіші. Поруч зі мною сумно роздивлявся куряву за Уралом Орлик.

— От невезуха! Ти теж усі патрони на стрільбищі розстріляв? Чіпляються: «Дай з кулемета пальнути! Дай постріляти!» Сиди тепер тут, поки усі он ганяються…

— Ти що, не зрозумів, хто паніку підняв? Мотаємо звідси, а то штабники принесуть десяток «Мух» і примусять кацапські танки в полях шукати.

Я негайно рушив ховатися в намет.

— О! Орлик, — почувся позаду голос начальника розвідки, — сходи на п’ятий пост, треба перевірити обстановку.

Пришвидшую кроки і намагаюся не розсміятися, а то й мене помітять. Орлик іще вірив, що тривога справжня, ноги в руки — і на елеватор.

А там картина маслом: п’яний Клавіша в стані повної меланхолії.

— П’ятий, п’ятий! Уточніть місце розташування бронетехніки! — надривалася рація стурбованими командирськими голосами.

— Отам-во під’їхав джип і одного безпілотника забрав отуди-во. А інший джип під’їхав з того боку, розвернувся і поїхав у отой-во, — рукою показує напрям аватар, з усієї сили намагаючись не впасти і не заснути.

Орлик забирає рацію, бінокля й видряпується на дах. Слідом суне Клавіша, безперервно щось терендить і плутається під ногами. Орлик починає скеровувати наші машини до яру різними шляхами. По дорозі вони перехопили кілька легковиків місцевих жителів та рибалок, перевірили — усе чисто. Клавіша тим часом пригрівся на весняному сонечку й заснув.

Загуркотіла металічна драбина, і над краєм даху вистромилася каска, а слідом і весь черговий по штабу в бронежилеті. Не полінувався особисто перевірити ситуацію. Як же його відволікти, щоб не помітив п’яного товариша?

Щойно черговий перевалився через бортик і рушив по дахові, затріщала бітумна заливка. Орлику тільки цього й треба:

— Обережно, товаришу майоре, не підходьте близько, щоб не провалитися! Чуєте як тріщить?

Той як за командою присів на півзігнутих ногах, розставивши руки в сторони. І потихеньку, як на льоду, здимів заднім ходом.

Орлик задумався. Товариша виручив. Бригаду від танкової атаки врятував. Ворожі безпілотники повідганяв. А найголовніше прошляпив: не встиг на обід.

Таки да. Обід пропустили всі, окрім снайпера.

Старий воїн — мудрий воїн.

Клітка

Якщо хтось сидить у ямі, всі знають — аватар відбуває покарання. А в роти матеріального забезпечення своя фішка — залізна клітка. У ній сумний- пресумний воїн.

— Що, забухав?

— Та я геть трішки випив… — зітхає. — Найгірше, що я сам цю тюрму й зробив.

— Довго ще сидіти?

— Ввечері випустять.

Через день гляди — там же.

— Що, знову?

— Ага…

Із намету виходить старшина:

— Серьожа, склянки!

Аватар міцно заплющує очі, і по його вигляду помітно, який він ні в чому не винний і яка несправедлива до нього доля.

Сергій тим часом бере арматурку і бринькає нею по прутах клітки:

— Один! Два! Три! Чотири!

Безпілотник

— Увага! Увага всім! — озвалася рація. — Зараз будуть запускати наш безпілотник. Нікому не стріляти! Ще раз повторюю — безпілотник наш!

Усі, хто не спав, повилазили надвір в очікуванні авіашоу. Більшість із нас під словом «безпілотник» уявляли цяточку в небі й бачили його хіба що як купу збитого брухту або по телевізору. А тут ось — навіть помацати можна. Шум двигуна — і над деревами з’явилося диво техніки. Майже відразу — кулеметна черга з боку Рапір.

— …вашу мать! Припинити стрілянину! Це наш безпілотник!

— А-а-а, — розчаровано, — так би й сказали. Попереджати треба!

Безпілотник піднявся на висоту, з якої його вже не було видно й чути, зробив кілька знімків. Коли опускався, наймолодший і найспритніший глядач — собацюра Малиш — у карколомному стрибку дістав цяцьку за крило і мало з нею не втік.

У чистому залишку маємо серію малоінформативних фоток місцевості, а в літачку — кілька кульових отворів і відбиток зубів Малиша.

Не дуже прибуткова це штука — безпілотники.

Сосиска

У наметі на підлозі — дерев’яні піддони. Кузя акуратно нарізає сосиски. Вечеряє. Кіт Храпаль причепився, випрошує.

Кузя відрізав шматочок, кинув.

Храпаль з’їв, просить ще.

Ще дав.

Далі просить.

Кузя відрізає шматочок і кидає в щілину між дошками. Пів години розваг.

Храпаль і лапою намагався сосиску дістати, і язиком тягнувся. Як у казці про Лисичку і Журавля. Пробував навіть підкоп збоку зробити.

Ото тільки й можна спокійно повечеряти, коли кіт справою зайнятий.

Вислів «хліба і видовищ» я собі трохи по-іншому уявляв, але й так непогано…

Туман

Краще стрельнути, перезарядити i стрельнути, ніж світити ліхтариком i питати: «Хто там?»

(Військова мудрість)

Два п’ятдесятиметрових окопи підковою прикривають клапан 15-го батальйону. Лише в центрі залишили ділянку метрів п’ять для проїзду бронетехніки.

Однієї туманної ночі Лисий і Тунгус змінилися з варти й пішли до свого бліндажа. Але

1 ... 18 19 20 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Окопні історії: фронтовий щоденник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Окопні історії: фронтовий щоденник"