Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

1 645
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 190 191 192 ... 261
Перейти на сторінку:

— Пологи? Я травматолог, — відчеканив лікар.

— Я знаю. Але ж саме ви прийняли пологи у іноземки, чи не так?

— Я уявлення не маю, ким була та жінка. Я нічим не зможу вам допомогти.

— Я здогадуюся, що ви не знаєте, хто вона, але все ж є питання, на які ви зможете дати відповіді.

— Наприклад?

— Її зовнішність, конституцію тіла, вік… Я можу завтра приїхати до вас з її онукою і поговорити з вами?

— Я не бачу сенсу в цій розмові, але якщо ви так хочете… Завтра після обіду я матиму трохи вільного часу.

— Домовилися. Ми будемо близько другої в лікарні. До побачення…

 

Костянтин Руденко, невисокий чоловік років шістдесяти, з сивим волоссям, уважно оглянув Злату, що зайшла слідом за Артуром в його кабінет.

— Це неймовірно… Одне лице, — сказав він, похитавши головою.

— Водій швидкої теж так сказав, — сказав Артур, спостерігаючи за реакцією лікаря.

— Петро Чуприк? Як він? Сідайте, будь ласка, — лікар кивнув на диван в кабінеті, а сам сів за стіл.

— Добре. Майже не п’є. Добудовують до хати дві кімнати, ми були в нього позавчора, — сказав Артур, присідаючи біля Злати. — Він сказав, що після того випадку пішов у запій і нічого по суті нам не зміг розповісти про те, що ж було далі… і куди забрали тіло. Думаю, ви добре пам’ятаєте ті події?

— Так… Дуже добре пам’ятаю. Таке не забувається… Це перші і єдині пологи в моїй лікарській практиці, — Костянтин налив собі у склянку води, випив і, відставивши склянку, продовжив. — Через два дні після цих пологів до лікарні приїхали дивні люди, одразу ж пішли до головного лікаря. Пізніше викликали мене і патологоанатома. Сказали знищити всі папери, так, ніби цієї жінки у нас ніколи не було. Тіло забрали, і міліція припинила розшук. Потім головний лікар приніс мені гроші й частину прикрас тієї жінки, сказав, що ті люди забрали лише обручку. Коли я почав опиратися, то він пригрозив “повідомити про мене”, неважливо що, але мені краще думати головою й мовчати. Я попросив переведення. Він допоміг мені потрапити в область, працювати в районі я просто не міг... Гроші я витратив на дівчинку. Всі до копійки. Вона була слабенька, тому доводилося діставати імпортні суміші, різні ліки... Доплачувати медсестрам, щоб краще гляділи. І прикраси теж віддав їй, як спадок. Це був золотий браслет і каблучка з зеленим каменем.

Коли мене перевели на область — я вже не міг так часто бувати в малої. Її назвали Марія і дали моє прізвище: Руденко. Потім я познайомився зі своєю майбутньою дружиною, і їй не подобалися ці мої поїздки до чужої дитини, якийсь час вона навіть підозрювала, що вона моя дитина... Марійка на той час вже достатньо зміцніла, потім її перевели в будинок маляти, і я втратив її слід…

— Чому ті люди не забрали дитину?

— Судячи з того, як вони про неї відгукувалися… Я думаю, це була позашлюбна дитина. Вона їх зовсім не цікавила… А її чоловік, я так думаю, був якоюсь важливою шишкою при Союзі. Дуже важливою. Речі на ній були всі дорогі, імпортні переважно. В той час далеко не кожен міг собі дозволити так одягатися. Тіло, як на її вік, теж дуже доглянуте.

— Її вік? А скільки їй було років?— уточнив Артур.

— Ну, так точно я не можу сказати, але думаю, що близько сорока.

— Сорок років… Я думав, вона була молодша.

— Близько сорока, це точно. Вона була дуже тендітна і вся така точена, але точно не була юною дівчиною. З тілом відбуваються певні зміни, патологоанатоми теж писали тоді вік близько сорока. Таке не забувається… А як Марія?

— На жаль, вона загинула дванадцять років тому: її збила машина, насмерть, — випередив відповідь Злати Артур. — Лишилися Злата і її менший брат, Андрій.

Розповідати лікарю про всі перипетії життя Маші і про те, що дітей вона мала більше, але лишилося лише двоє, він вважав зайвим.

— Шкода…

— Так, — погодився Артур.

— А прикраси? Вони їй дістались?

— Лише каблучка, — Злата підняла руку, підігнувши пальці, щоб приховати відсутність фаланг на двох пальцях, але від ока досвідченого травматолога цей факт не приховався.

— Каблучка? — трохи розчаровано перепитав він. — Браслета нема? Був дуже гарний… Комусь сподобався, видно… А що у вас з рукою?

— Собаки напали, — тихо пролепетала дівчина у відповідь, ховаючи руку.

— Костянтине Валерійовичу, там вас на приймальне викликають, привезли після ДТП двоє чоловіків, — постукавши, зазирнула медсестра.

— Зараз йду, — відповів лікар і підвівся. — Вибачте, робота…

— Так, звичайно. Дякуємо, лікарю, — підвівся Артур.

— Чим міг…

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 190 191 192 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"