Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Змінився наглядач нашого поверху. Значить, і Моська прийняв свій напівпідвал. Колись Моська був катом, тобто людиною, яка працювала біля шибениці. Потім його призначили начальником мул-етапу. Так в Ортачальській в’язниці називалася маленька двоколісна гарба, в яку запрягали мула. Нею вивозили мерців і ховали неподалік звідси, на схилах гори. Нарешті Моська дістав підвищення — його призначили наглядачем і, очевидно, за окремі заслуги й на знак особливої довіри, доручили найважчу ділянку — підвал.

Значить, так: Моська та інші наглядачі його зміни заступили о шостій годині вечора. Одразу ж треба передивитися, що сталося на попередній зміні. На це йде година. З сьомої до восьмої — вечеря. З восьмої до десятої — спорожнити параші, сходити в клозет, принести води. О десятій — відбій. О цій годині всі поверхи обходив сам черговий комендант, тієї ночі — пан Канарейка. Це було його прізвище, а не прозвисько. Він зазирав у вічко майже всіх камер, щоб переконатися, що в підвладних йому володіннях панує мир, порядок і райська смиренність. Арештанти залишили панові Канарейці його прізвище за контрастом: то був тлустий, чорний, напівсивий, довговусий суб’єкт.

Наглядач кожного поверху мав повний набір ключів від своїх камер, але самі наглядачі були теж замкнені, бо спуск з поверху на поверх перегороджувався гратами з товстих сталевих прутів, а двері, вмонтовані в ті грати, замкнуто було міцними замками, ключі від яких довірялися черговому комендантові. Отже, наглядачі перебували в полоні пана Канарейки, і, якщо Дата Туташхіа обіцяв здати нам ключі від усіх корпусів і камер,— значить, йому треба було найперше мати в руках комендантські ключі, щоб потім з допомогою них добратися на всі поверхи до наглядачів з їхніми ключами від камер... А для того, щоб пограбувати Канарейку, треба було захопити нашого наглядача з його ключами й влаштувати засаду Канарейці. Якщо Канарейка не прийде в коридор, то як же його пограбувати?.. Моє нервове чекання скінчилося тим, що, коли ми викотили в коридор порожні діжки від принесеного на вечерю кандьору, а це було годині о восьмій вечора, Дата підкликав мене до себе й сказав, що наді мною треба так почаклувати, щоб я погладшав. А потім повів мене в гості до Дембіна, він уже з ним домовився, яку роль той має грати.

Я попросив наглядача повести нас на вечірній туалет першими. Черга йти до клозета доходила вже до другого кінця коридора, і раптом я помітив, що Дата Туташхіа хвилюється. І всім членам комітету передався його неспокій. Домовленість була така, що кожен має триматися, як завжди,— хто лежати, хто грати в нарди, хто просто тинятися по камері. Все виходило навпаки. Усі сиділи на своїх нарах і думали, думали, думали.

Сходила вже в клозет і остання камера. Ми з Датою припали до дверей, ловлячи кожен звук у коридорі...

Ось увійшов до своєї камери останній арештант!

Ось клацнув засув і дзвякнули ключі.

Камеру замкнули.

Наглядач відмикає камеру каторжан: знову дзвякають ключі, скрипить засув, клацнув, ударившись об стіну, метал... Кроки... Човгають багато ніг, і... цілковита затаєна тиша.

— Взяли! — прошепотів Дата.

— Кого взяли? — я нічого не зрозумів.

— Наглядача,— заспокоїв Дата,— ключі вже в Гогі Цуладзе!..

Двері клозета рипнули і з шумом зачинилися. Хтось підійшов до камери каторжан.

Гогі Цуладзе засунув засув на дверях камери, замкнув замок.

Тепер кроки в напрямі до нас — нерівне, квапливе човгання... Хтось зазирнув у вічко нашої камери. Вічко закрилося, і трохи прочинилися двері. За ними промайнула і зникла постать Гогі Цуладзе. Дембін, я, Лоладзе і Дата Туташхіа вийшли в коридор. На порозі камери мене раптом пойняло велике бажання обернутися на наших, подивитись, як вони реагують... але я не встиг.

Дата взяв у Гогі в’язку ключів і став замикати нашу камеру. Гогі пішов уперед, ми втрьох подалися за ним у клозет.

Наглядач із зав’язаними очима, в самій білизні, босий, стояв у кутку, спиною до нас. У нього на потилиці стирчав товстий вузол, кінці рушника звисали на плечі. Це чомусь нагадало мені дівчинку з довгими стрічками, схожу на амура, яку бачив я на пароплаві, що йшов з Новоросійська в Батумі.

Дата увійшов слідом за нами і на мигах звелів Дембіну переодягтися. Одяг наглядача тримав один з двох незнайомих, яких ми застали, коли ввійшли сюди. Обидва були в масках. Гогі подав маску мені й Лоладзе.

Дембін, переодягаючись, страшенно хвилювався, руки не слухалися, тремтіли... Пам’ятаю, ніяк не попадав ногою в чобіт — не міг встояти на одній нозі. Дата за руку підтримував його. Нарешті переодягся. А коли все закінчив, Лоладзе поправив на Дембіні одяг, надав йому, сказати б, натуральнішого вигляду: відпустив пояс, напустив над поясом сорочку, поправив шинелю, збив шапку трохи набакир, як любив наш наглядач...

Продзеленчав відбій.

Дембін і Дата вийшли в коридор. Лоладзе, Гогі Цуладзе, я і ті двоє каторжан, один з яких тримав під боком у наглядача великий саморобний ніж, лишилися в клозеті.

Через кілька хвилин ми почули, як відчинилися двері камери, а потім їх замкнули. То Дембін упустив до камери Дату.

А нам треба було чекати — п’ятнадцять, двадцять хвилин, може, півгодини,— поки комендант Канарейка прийде на наш поверх.

— Давай вийдемо подивимося, що там...— шепнув я Гогі.

Гогі зрозумів, як знемагаю я від нудьги. Він теж був дуже схвильований і лиш над силу намагався зберегти спокій.

Ми вийшли в коридор. Дембін стояв на площадці поверху і дивився вниз.

— Канарейка в підвалі,— сказав він.— А Дата казав, що він спочатку підніметься сюди... І Коц з ним у підвалі.

— Прийде,— щось прикинувши в думці, мовив Гогі.— Все правильно. Звичайно... У них же сьогодні діло є в підвалі.

Гогі навшпиньках підійшов до нашої камери, відсунув вічко і став з кимось перешіптуватися. Мабуть, Дата стояв по той бік дверей. Грюкнули двері, що вели в підвал, але не клацнув засув, і ключі не дзвякнули. Канарейка вийшов з підвалу й не замкнув за собою дверей! Значить, він збирається одразу ж повернутися. Я ще трохи подивився. Комендант був сам, уже йшов першим поверхом!.. Дембін завмер коло дверей камери каторжан. Ми сховалися в клозеті. Гогі погасив світло, і це теж було важливою деталлю операції...

Не минуло й хвилини, як Канарейка ввійшов у освітлений двома тьмяними лампочками довгий коридор нашого поверху. Лука Петрович припав