Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 197 198 199 ... 235
Перейти на сторінку:
всі таємні мотиви. Але як усі ці різні причини поєдналися, щоб викликати в моєму житті такі дивовижні події, цього я не можу пояснити навіть приблизно. Якщо серед моїх читачів знайдуться такі великодушні люди, що захочуть прозирнути в ці таємниці і відкрити істину, хай вони уважно перечитають три попередні книги. Хай потім зберуть доступні їм відомості щодо кожного факту, про який читатимуть у наступних книгах, переходять від інтриги до інтриги, від однієї рушійної сили до іншої – аж до першопричин усього цього. Я знаю, до чого приведуть їхні дослідження, але розгублююсь на шляху темних і звивистих підземних ходів, які туди ведуть.

Під час свого перебування в Івердоні я познайомився з усією родиною пана Рогена і, між іншим, з його племінницею, пані Буа де ля Тур, та її дочками, з батьком яких колись був знайомий у Ліоні. Вона приїхала до Івердона побачити дядька і сестер. Її старша дочка, років п’ятнадцяти, зачарувала мене своїм розумом і чудовим характером. Я перейнявся найніжнішими дружніми почуттями до матері та дочки. Дочку Роген хотів видати за свого племінника, полковника, вже немолодого чоловіка, що теж виявляв мені велику прихильність. Але хоча дядько гаряче хотів цього шлюбу, і племінник теж дуже добивався його, а мені дороге було здійснення їх бажань, велика різниця в літах і велика огида дівчини до жениха, змусили мене переконати матір розладнати цей шлюб, і він не відбувся. Полковник потім одружився з мадемуазель Діллан, своєю родичкою, характер і краса якої припали мені дуже до серця, і вона зробила його найщасливішим з чоловіків і батьків. Проте Роген не міг пробачити мені, що в цьому випадку я пішов наперекір його бажанню. Я втішав себе усвідомленням, що виконав як щодо нього, так і щодо його сім’ї обов’язок священної дружби, яка полягає не в тому, щоб бути завжди приємним, а в тому, щоб подавати найкращі поради.

Мені недовго довелося сумніватися щодо прийому, який чекав на мене в Женеві, якби я захотів туди повернутися. Мою книгу там спалили, а мене самого засудили до арешту декретом від 18 червня, тобто через дев’ять днів після того, як це зробили в Парижі. У цій другій постанові було нагромаджено стільки неймовірних дурниць, і церковний едикт у ній був так грубо порушений, що я відмовлявся вірити першим чуткам, які дійшли до мене щодо цього, а коли вони підтвердилися, я злякався, як би таке очевидне і зухвале порушення всіх законів, починаючи із закону здорового глузду, не викликало в Женеві заворушень. Але мої побоювання виявилися даремними: там усе залишилося спокійним. Якщо в народі й сталися невеличкі заворушення, то спрямовані вони були проти мене, і всі міські кумасі й педанти публічно говорили про мене як про школяра, якого треба б відшмагати за те, що він погано знає свій урок.

Обидві ці постанови стали сигналом до гучних проклять, що обрушилися на мене в усій Європі з безприкладним шаленством. Усі газети, всі журнали, всі брошури забили в дзвони. Особливо відзначилися французи, – цей м’який, ввічливий, великодушний народ, що славиться своєю любов’ю до благопристойності і делікатністю до нещасних, – раптом, забувши основні свої чесноти, заходились обкладати мене добірною лайкою та жорстокими образами. Як тільки мене не називали! Нечестивець, атеїст, одержимий, біснуватий, хижий звір, вовк… Видавець однієї газети дозволив собі таку вихватку проти моєї вигаданої лікантропії,[209] що вочевидь сам захворів на цю хворобу. Можна було подумати, що в Парижі бояться познайомитися з поліцією, опублікувавши твір на будь-яку тему без приправи у вигляді якої-небудь образи на мою адресу. Марно намагаючись відшукати причину цієї одностайної ворожнечі до мене, я ладний був повірити, що всі збожеволіли. Як! Редактор «Вічного миру» сіє розбрат; видавець «Савойського вікарія» – безбожник; автор «Нової Елоїзи» – вовк, автор «Еміля» – біснуватий? Боже! Ким би я став, якби опублікував книгу «Дух» чи щось подібне? А тим часом у бурі, що здійнялася проти автора цієї книги, публіка не тільки не долучила свого голосу до його переслідувачів, а й своїми похвалами відомстила за нього. Хай же порівняють його книгу з моїми, виявлений їм різний прийом і ставлення до обох авторів у багатьох європейських державах; хай відшукають причини для цих відмінностей, здатні задовольнити розумну людину, – ось усе, чого я бажаю, і я замовкну.

Мені так сподобалося в Івердоні, що я вирішив тут залишитися, до чого мене наполегливо і схиляли пан Роген і вся його родина. Пан Муарі де Женжен, окружний суддя цього міста, своєю увагою теж заохочував мене залишитися. Полковник так умовляв мене оселитися в маленькому флігелі, що був у нього в садибі між двором і садом, що я погодився. Він одразу ж почав умебльовувати його та обставляти всім необхідним для мого маленького господарства. Банерет[210] Роген клопотався найбільше і не відходив од мене з ранку до ночі ні на хвилину. Я завжди був чутливий до подібних знаків уваги, але іноді вони мені дуже набридали. Вже був призначений день мого переселення у флігель, і я написав Терезі, щоб вона приїжджала до мене, як раптом дізнався, що в Берні здійнялась проти мене буря, яку приписували ханжам, і першопричину якої я так і не міг зрозуміти. Сенат, невідомо ким підбурюваний, не бажав давати мені спокою. З першою ж звісткою про це хвилювання пан суддя написав на мій захист кільком членам уряду, дорікаючи їм за сліпу нетерпимість і соромлячи за намір відмовити в притулку переслідуваній, але гідній людині, тоді як стільки злочинців переховується в їхній країні. Деякі розумні люди вважали, що палкість його докорів радше озлобила, ніж пом’якшила уми. Хоч би як там було, ні вплив, ні красномовство мого захисника не змогли відвернути удару. Попереджений про наказ, який йому доведеться мені оголосити, він заздалегідь повідомив мене про нього, і, щоб не чекати цього наказу, я вирішив виїхати наступного ж дня. Трудність полягала в тому, щоб вирішити, куди їхати. Женева і Франція були для мене закриті, і легко було передбачити, що в цій справі кожен поспішить зробити так само, як його сусід.

Пані Буа де ля Тур запропонувала мені оселитися в порожньому, але цілком умебльованому будинку, що належав її синові, у селі Мотьє, у Валь-де-Травері, у графстві Невшательському. Щоб дістатись туди, треба було лише перевалити через гору. Така пропозиція була тим паче до речі, що у володіннях прусського короля я, само собою зрозуміло, ставав недосяжним для переслідувань, і

1 ... 197 198 199 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"