Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 198 199 200 ... 235
Перейти на сторінку:
в усякому разі, релігія не могла бути для них приводом. Але одне таємне утруднення, про яке мені не можна було говорити, змушувало мене дуже вагатися. Моя вроджена любов до справедливості і таємний потяг до Франції викликали у мене відразу до прусського короля, який, здавалось мені, своїми принципами і вчинками зневажає будь-яку повагу до природного закону й усіх людських обов’язків. Серед естампів, якими я прикрасив свою вежу в Монморансі, був портрет цього володаря, а під ним двовірш, який закінчувався такими словами:

Він мислить як філософ, а править як король.

Цей вірш, якби він вийшов з-під іншого пера, міг би бути високою похвалою, але в мене він був досить зрозумілий, і до того ж його цілком пояснював попередній рядок. Цей двовірш бачили всі, хто відвідував мене, а таких було чимало. Кавалер де Лоренці навіть переписав його, щоб показати д’Аламберу, і я не сумнівався, що той не забарився виставити його перед прусським королем як люб’язність з мого боку. Я ще посилив свою провину одним місцем в «Емілі»: всі зрозуміли, кого я мав на увазі під ім’ям Адраста, царя данайців. Це не залишилося поза увагою огудників, тому що пані де Буффлер кілька разів указувала мені на це. Тому я був цілком певен, що до реєстрів прусського короля я вписаний був червоним чорнилом. Припускаючи, що він дотримується тих правил, які я наважився приписувати йому, я не мав сумніву, що мої твори і їхній автор мали бути йому тільки неприємні, бо ж відомо, що всі лиходії і тирани завжди смертельно ненавиділи мене, навіть не знаючи мене особисто.

Проте я наважився здатися на його ласку, думаючи, що майже нічим не ризикую. Я знав, що ниці пристрасті поневолюють тільки слабких, а на людей міцного гарту мають мало впливу. Мені здавалося, що до його майстерності правителя входить і вміння виявляти великодушність у подібних випадках, і що він справді здатний на неї. Я вважав, що можливість низької і легкої помсти ні на хвилину не переважить в його очах любові до слави. Поставивши себе на його місце, я допускав, що він скористається обставинами, щоб придушити вагою своєї великодушності людину, яка насмілилась погано думати про нього. Так я зважився оселитися в Мотьє і думав, що він здатний оцінити мою довіру. Я говорив собі: «Якщо Жан-Жак підноситься до Коріолана, то невже Фрідріх виявиться нижчим за полководця вольсків?[211]»

Полковник Роген захотів будь-що провести мене через гору до Мотьє. Одна з невісток пані Буа де ля Тур, пані Жирардьє, яка цілком зручно влаштувалася у призначеному для мене будинку, зустріла мене без особливого задоволення, проте досить люб’язно увела мене у володіння моїм житлом, і я харчувався в неї, чекаючи, коли приїде Тереза і налагодиться все моє маленьке господарство.

Після від’їзду з Монморансі, добре розуміючи, що відтепер я приречений поневірятися по землі, я вагався, чи дозволити Терезі долучитися до мене й розділити зі мною безпритульне життя? Я відчував, що через цю катастрофу наші стосунки зміняться, і все, що досі було милістю і благодіянням з мого боку, відтепер стане тим самим з її боку. Якщо її прихильність вистоїть проти моїх нещасть, вона мучитиметься ними, і до моїх страждань додасться її горе. Якщо ж моя немилість охолодила її серце, вона змусить мене прийняти свою відданість як жертву і, замість того щоб радіти, що я ділюся з нею останнім шматком хліба, лише поставить собі в заслугу свою згоду йти за мною всюди, куди закине мене доля.

Треба сказати все. Я не приховував ні пороків своєї бідолашної матусі, ні своїх власних, не мушу робити винятку і для Терези. Хоч якою б утіхою було для мене віддавати честь такій дорогій мені особі, я не хочу приховувати і її провин, якщо тільки можна вважати провиною мимовільне згасання сердечних прихильностей. Я вже давно помічав її охолодження. Я відчував, що вона вже не така до мене, як раніше, коли ми були молоді; і відчував це тим краще, що сам залишався до неї все таким же. Я знову потрапив у те саме скрутне становище, наслідки якого пережив з матусею, і ті ж самі наслідки воно викликало і в Терези. Не шукатимемо досконалості за межами єства; ймовірно, те ж саме трапилося б з будь-якою іншою жінкою. Хоч яким розумним здавалося рішення, що я ухвалив стосовно моїх дітей, воно не давало спокою моєму серцю. Обмірковуючи свій «Трактат про виховання», я відчував, що знехтував обов’язками, від яких не мав права ухилятися. Нарешті каяття совісті досягли такої сили, що змусили мене майже публічно визнати свою провину на початку «Еміля». При цьому я висловився так ясно, що дивно, як після цього вистачало мужності дорікати мені за мій вчинок. Тим часом моє становище у той час було таким самим і навіть ще гіршим: мої найлютіші вороги тільки й шукали нагоди викрити мене в чомусь поганому. Я побоювався рецидиву і, не бажаючи цим ризикувати, вважав за краще приректи себе на стриманість, ніж наразити Терезу на небезпеку знову стати матір’ю. До того ж я помітив, що стосунки з жінками погіршували моє здоров’я. Ці два доводи спонукали мене до рішення, якого я іноді не витримував, але за останні три-чотири місяці я дотримувався їх набагато твердіше.

З цього ж часу я став помічати охолодження Терези. Вона була, як і раніше, прихильна до мене, але вже з почуття обов’язку, а не з любові. Зрозуміло, це робило наші стосунки менш приємними, і я подумав, що, будучи впевненою в незмінних моїх турботах про неї, де б я не був, вона, можливо, вважатиме за краще залишитися в Парижі, ніж поневірятися зі мною. Проте вона так побивалася, розлучаючись зі мною, так наполегливо вимагала від мене обіцянки, що ми знову з’єднаємося, і після мого від’їзду висловлювала як принцові де Конті, так і герцогові Люксембурзькому таке палке бажання бути зі мною, що в мене не тільки забракло духу заговорити з нею про розлуку, а й сам я не мав мужності про це думати. Відчувши в своєму серці, як мені неможливо обійтися без неї, я негайно почав кликати її до себе, і вона приїхала. І двох місяців не минуло, відколи ми розлучилися, але за стільки років це була наша перша розлука, і ми обоє жорстоко страждали від неї. Як ми тремтіли, обіймаючись! Які солодкі сльози радості й ніжності! Як упивалося

1 ... 198 199 200 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"