Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Суперечлива угода, Марса Чаунік 📚 - Українською

Читати книгу - "Суперечлива угода, Марса Чаунік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Суперечлива угода" автора Марса Чаунік. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

Вирішую, що потрібно негайно знайти вихід і все переграти, бо тепер дуже вже захотілося зіграти з тим індиком  в азартну гру «хто кого».  А він сидить і самовдоволено барабанить пальцями по стільниці, чим ще більше мене дратує.

– Тобто ти знав, що відмовиш? – спокійно кажу, виймаючи з сумочки пудреницю та контурний олівець і демонстративно підводжу губи. Здогадуюся, запросив на мене досьє, попри ті відмінні рекомендації Микити, і впізнав мене по фото. Отже, відмова!?  

– Що ти робиш? – чогось дратується. А я манірно закочую очі й витріщаюсь на нього з застиглим, як у ляльки, обличчям.

– А хіба ти не бачиш? – вмить змінюю маску на лиці та вже  розпливаюся в посмішці невинного янгола, ховаючи контурний олівець в косметичку. Хвилинку вагаюся та, зрештою, дістаю стік помади та повільно проводжу вздовж губ. А вже за мить грайливо зволожую їх язиком… А що такого? Втрачати ж уже нічого. Він так витончено мене щойно послав, тож, у відповідь, знущаюся. Розтягую губи в пустотливій посмішці знову і невимушено запитую, з придихом протягуючи слова. – І все це через той казус в клубі? Не може бути! Не очікувала, що Андрій Князевич такий дріб’язковий та злопам’ятний. Про тебе в наших колах шириться геть інша слава. Доведеться всім відкрити очі на правду…

– Ти вирішила налякати мене чи це погроза? – зводить здивовані очі на мене. – Дівчинко, у мене тут така бездоганна репутація, що тобі навряд чи вдасться їй зашкодити своєю сумнівною правдою. Мої піарники недаремно купаються, як сир в маслі. У тебе нічого не вийде.

– Подивимось, – впевнено заявляю. Здається він не на жарт мене завів. – Пограємо?

– Хочеш зі мною пограти? – кавовий золотий хлопчик піднімається з крісла і рішуче направляється до вікна. Споглядаю, як нервово засовує руки в кишені штанів, ногами вростає в підлогу, а поглядом тягнеться за небокрай. Розглядаю його широку спину, круті плечі, мужній профіль, модну стрижку на густому волоссі, що так неймовірно йому пасує і думаю, як це вчора мені так поталанило саме на нього так необачно налетіти в нічному клубі? А тим часом мій візаві озивається, повернувшись  в реальність з-за хмар. – А давай!

– Що? – виринаю з думок.

– Пограємо! – жваво цідить крізь зуби. Розвертається та впевнено прямує до мене. Зупиняється і всідається на краю стола, задоволено схрестивши руки на грудях. Здогадуюся, щось вже придумав. – У мене для тебе немає вакансій в офісі. Але є один варіант. Хоч тобі, я певен, він не сподобається. 

– Ну чому ж? – корчу задоволену міну. – Моментами я можу бути не надто вибагливою. Вважай, що тобі пощастило, і саме зараз мене влаштує будь-яка пропозиція.  

– Дивно! – дратівливо знімає ворсинку з піджака. – Я наймаю тебе хатньою робітницею. Погодишся чи слабо?

– Тобто? – не відразу втямлюю, що він задумав. – Знущаєшся?

– Ну чому ж? Зовсім ні! Ти ж хотіла у мене працювати. Я пропоную тобі варіант. Інших вакансій на цей момент немає, – лукаво дивиться на мене, явно очікуючи на відмову. Але ж я буду не я, якщо не вплутаюся в цю авантюру. 

–  А давай! – жваво випалюю. Зрештою, яка різниця? Це ж лише тиждень. Я працюватиму в самого кавового короля. А ким, тато не мусить дізнатись. Весела, сподіваюся, буде гра! Ну, тримайся самозакоханий, злопам’ятний егоїсте. Ти мене точно запам'ятаєш. А за тиждень я вже буду в Лондоні. Там наші шляхи стовідсотково паралельні, тому найближчі років п’ять ми навряд чи зустрінемось.

– Значить ти згідна? – щиро дивується. – Сподіваюсь, ти розумієш, що в побуті я дуже вимогливий. Люблю порядок. Зазвичай я користуюся послугами клінінгової компанії, а харчуюсь в ресторанах. Тому стандарти високі. Дотягнешся? 

– Натякаєш, що ти тиран? – кокетую та знущаюся одночасно. – Здається мені, що ти спеціально  мене  відмовляєш! Злякався?

– Я? Відмовляю? Злякався? Зараз побачиш! – піднімається зі стільниці, підтюпцем обходить стіл і, з висоти свого зросту, плюхає в крісло. З верхньої шухляди стола миттю виймає аркуш А 4 і починає писати. – Зараз швиденько накину тобі перелік безпосередніх обов'язків хатньої робітниці. Випробувальний термін у тебе тиждень. За кожен прокол накладатиму штраф. Не грошима…

– А як? – вигинаю брови у здивуванні. Здається він розійшовся не на жарт, загорівся, а я погарячкувала. 

– Ще не придумав, – пустотливо посміхається і чухає лоба. – Скажімо, купатимеш моїх черепах. Їх у мене дві, і живуть вони на балконі моєї спальні в тераріумі. Раз на тиждень їх треба купати. Це і буде твоїм покаранням. Згода? Якщо не підходить, можеш запропонувати свій варіант.

– Ну чому ж, мене такий штраф абсолютно влаштує, – радо погоджуюсь. Про те, що я гратимусь в його хатню робітницю лише тиждень, вирішую чемно промовчати. Є висока ймовірність, що як дізнається, що наша гра буде такою короткою, то остаточно відмовить. Він же ж уже, очевидно, розпустив хвіст павичем знущатися з мене  довше.  – А ти дотепний! Думаю буде весело…  

– Ось! –  мій новоспечений роботодавець простягає мені листок з переліком обов'язків хатньої робітниці, а я пригадую, як рік тому хотіла потрапити в одне реаліті-шоу. Але не склалося. Здається, тепер у мене з'явився шанс, правда без телекамер. Зате за мною спостерігатиме сам Андрій Князевич. Світа не натішиться такою моєю пригодою, а іншим не варто знати.

– Чудово! – швиденько проглядаю те, що він там настрочив. – Значить ти хочеш, аби я готувала тобі ранкову каву, прасувала сорочки та куховарила. Це все?

– А тобі мало? – наче щиро дивується і з грайливою, ледь нахабною ноткою в голосі додає. – Можу дописати вечірній масаж, якщо вже так напрошуєшся.

– Обійдешся, – кидаю строго, обриваючи його надто сміливі пустощі на корені. – Рекомендаційний лист тобі ще потрібен?

– Залиш у моєї помічниці. Я потім гляну. А зараз можеш йти та пакувати валізу. Я заберу тебе після роботи, – задоволено кидає з ухмилкою зверхності на обличчі.

– Не зрозуміла? Валіза навіщо? – роздратовано хмикаю.

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суперечлива угода, Марса Чаунік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суперечлива угода, Марса Чаунік"