Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Суперечлива угода, Марса Чаунік 📚 - Українською

Читати книгу - "Суперечлива угода, Марса Чаунік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Суперечлива угода" автора Марса Чаунік. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
Глава 3

– Не передумала? – знущається Андрій, зустрічаючи мене в домовленому місці за межами нашого котеджного містечка.

– Не сподівайся, босе, – грайливо окидаю його збитошним поглядом і вручаю йому валізу, яку він відразу прилаштовує в багажнику авто. А вже за мить ввічливо відчиняє переді мною пасажирські двері свого джипа. Сам всідається у водійське крісло.

– Готова? – вчергове перепитує, наче не довіряє своїм очам.

– Звісно! – ствердно кидаю, і він рушає. Дорогою мовчимо, звикаючи до товариства один одного. Ми ще так мало знайомі, але вже вплуталися в таку авантюрну пригоду. Сподіваюся, що не пошкодуємо. Зрештою, відмовитися можна будь-коли. А поки просто кайфуємо в передчутті…  

Здається, фортуна цього разу таки на моєму боці – татові терміново довелося відправитись у відрядження на кілька днів, а мама ще до кінця тижня відпочиватиме в санаторії. Та я все ж перестрахувалася, бо в нашому котеджному містечку камери на кожному кроці. А як я поясню, що мене забирає сам Андрій Князевич. За логікою мав би прислати службове авто. Охорона ж звітує татові. І з тими хлопцями ох, як складно домовитись. 

Батькові я написала, що цей тиждень працюватиму помічницею в самого кавового короля. Довелось схитрувати. Переконала тата, що з нашого котеджного містечка добиратися до роботи далеко. І він простодушно дав мені дозвіл на цей тиждень поселитись в готелі, за умови, що жодних скандалів не буде. Довелося пообіцяти та справді винайняти номер. Тепер головне, аби ніхто не рознюхав всю правду. Маю намір повеселитись в тому реаліті-шоу, на яке так авантюрно погодилася. 

Чорний джип несеться швидкісною трасою на виїзд з міста в протилежний кінець від мого котеджного містечка. За кермом мій тимчасовий роботодавець час від часу кидає на мене зацікавлені погляди. А я мовчки сиджу поруч, спостерігаючи, як змінюється картинка за вікном, і думаю про веселу, сподіваюсь, пригоду в товаристві Андрія Князевича. Такого екстремального перевтілення я ще собі не влаштовувала. 

Нарешті ми прибули. Андрій галантно подає мені руку. Виходжу з машини. Кавовий король дістає мою валізу з багажника, і ми направляємось до будинку. Навіть мене вражає – великий, красивий. Я тут ніколи не була та й картинку в інтернеті не глянула, але зовсім не сумнівалася, що він мене підкорить. Зрештою, мій новоспечений роботодавець поселяє мене в кімнаті, сусідній з його спальнею, як виявилось, і чемно питає:

– Ну, як тобі?

– Враховуючи, що вона з балконом, підходить, – знущаюся, бо кімната й справді шикарна.

– Чудово! Тоді можеш помалу входити в курс справ і приступати до своїх безпосередніх обов'язків, – задоволено розбризкується сарказмом. Забава ще не почалася, а він вже кайфує, глузливо насолоджуючись. Ну що ж, тримайся, босе. Пограємось… 

– Як накажете, мій пане, – складаю руки у покірному жесті, розшаркуючись в поштивому реверансі. Андрій же ж грайливо примружує очі, спрямувавши на мене допитливий погляд з-під лоба й кумедно чухає носа. Розумію, вивчає. Полегшую його непросте завдання логічним питанням. – То яке моє перше завдання?

– Хм, хочеш завдання? Звичайно! – чи вибирає, як мене приголомшити, чи ще не придумав. – Пройдімо в мою спальню.

– Жартуєш? – вдавано обурююся. –  З якого переляку? 

– А що тебе дивує? Там моя гардеробна. Логічно ж? – здивовано витріщається.

– Припустимо. І що далі? – включаю блондинку.

– Мені на ранок потрібна свіжо випрасувана сорочка. Ось і все, –  не можу зрозуміти з його тону чи він щойно це вигадав, чи та думка жила в його голові від самого початку. Зрештою, я сама погодилася на роль його хатньої робітниці, тому підкоряюсь. Слідкувати за його гардеробом віднині входить в мої безпосередні обов'язки. Він абсолютно правий.

– Добре проводь, – рішуче кажу й роблю кілька кроків в бік дверей та невпевнено зупиняюся, пригадавши, що хоч він і показав двері своєї спальні, але нехай проведе, як належить. І Андрій чемно проводить та показує мені свою гардеробну. Очманіти! Скільки тут свіженьких, акуратно розвішаних, випрасуваних до лоску сорочок томляться в очікуванні своєї черги. Андрій  дістає одну, першу ліпшу, оглядає, трохи зіжмакує й демонстративно простягає мені:

– Ось, будь ласка! Саме її я хотів би одягнути завтра зранку.

– Обов'язково одягнеш. Не сумнівайся. Зараз зроблю з неї справжню цукерочку, побачиш. Переконана, тобі сподобається, – вмить вирішую адекватно зреагувати на той його вчинок. Розізлив він мене тим проявом зверхності не на жарт. Навіщо він так зі мною? – Показуй, де я можу негайно зайнятися нагальною справою, де у тебе праска? Знаю один чудовий спосіб це виправити. Днями підгледіла в інтернеті. Правда! То справжній лайфхак. Ти будеш вражений! 

Вирішую познущатися також. Пригадую, як ми зі Світланою дивувалися цій «креативній», але для нас неприйнятній ідеї з минулого століття. Андрій чемно показує свою крутезну парову систему. Хто б сумнівався. Потішаючись, розстеляю сорочку на дошці, вмикаю ту крутезну праску і ніяково перепитую, де тут знаходиться ванна. Зводить брови в дугу у здивуванні, проте чемно проводить. Ґречно дякую. І вже за кілька хвилин повертаємось. Я зі стаканом води, а Князевич – спантеличений. Моя гра починається, а він офігіває, але толерантно мовчки стоїть і витріщається, як я знущаюся з його сорочки, розпилюючи по ній воду з рота. Застиг, шокований! А я тріумфую, прасуючи його сорочку таким дідівським способом. Усвідомлюю, що він її точно не одягне, бо як можна. Але як вчинить зі мною –  покарає, чи пробачить? Цікаво!

Нарешті завершую своє збиткування і, посміхаючись,  з задоволеною мармизою, простягаю Князевичу сорочку. Андрій хвилинку-другу вагається, та, зрештою, бере сорочку за верх коміра та з іронічною посмішкою заявляє:

– Дуже дякую! Вражаючий результат. Не очікував від тебе, Сабіно, такої креативності. 

Робить крок назустріч і зупиняється. Стою в очікуванні. Мій бос відкриває білизнярку, й сорочка миттєво опиняється на дні, а стильна кришка ховає її від мого спантеличеного погляду. Реакція Андрія на мій демарш мені сподобалась. Подумки бажаю йому неабиякого терпіння на цьому тижні та бешкетно посміхаюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суперечлива угода, Марса Чаунік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суперечлива угода, Марса Чаунік"