Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Я була щаслива. І саме з таким відчуттям сиділа на одному зі стільців, кинувши сумку з речами поряд.

На житло це було мало схоже, скоріше на крамницю. Шафи, стійка, два кресли поряд з каміном. Готувати їжу тут можна було хіба що в каміні, але я поки планувала купувати вже готову в “Великій Ложці”, таверні напроти школи. Для спання було щось середні між ліжком та диваном. В кімнаті ж з ямою облаштувала санвузол, куди воду потрібно було або начарувати, або носити відрами з ближньої криниці. Митися ж належало в міських лазнях, або в чані вдома.

Отже, я сиділа задоволена собою й тим що життя починає потихеньку налагоджуватись. За цим й не помітила як хвилин десять розглядаю руни біля дверей. Їх, на відміну від білих стін, пофарбували в золотистий колір. Та чим довше я на них дивилась, тим більш зрозумілими вони мені здавались.

Не ставши ламати над цим голову, я стала робите те, що на той момент здавалося правильним. Торкнувшись руни над каміном, я побігла до дверей та там торкнулась до наступної. І так декілька разів, бігала між дверима й каміном, поки не пролунав різкий звук, начебто луснула струна. Першим, що я помітила, це зміна пейзажу за вікном, в яке я в той час дивилася. Замість стіни сусідньої будівлі, сніг та дерева.

Обережно відкривши двері, на всякий випадок, підперла їх стільцем. Тепло буде вивільнено, та й снігу нанесе, але принаймні вони випадково не зачиняться.

Коли я подорожувала з Террі, ми часто відпочивали в маленьких гаях. Але тут, зараз, переді мною розкидається повноцінний зимовий ліс. Пахло хвоєю та свіжістю, а сніг був незайманий. Ретельно озирнувшись на місці, я подивилась на то звідки вийшла. Це був кам'яний будинок з заваленим снігом дахом.

Обійшовши його, я по-перше впевнилась в його цілісності, а по-друге знайшла ще одні двері, що зі скрипом, але все-таки відкрилися. Всередині все було трохи запилене, проте не ушкоджено, а головне тепло. На першому поверсі розташувалась вітальня та кухня, також були виявлені двері в конюшню та теплицю. Другий, точніше мансарду займали спальня, кабінет, лабораторія та майстерня. Повернувшись на перший поверх, вирішила спуститися до підвалу. Але тут на мене чекав сюрприз. Я опинилась у своїй крамниці, де стілець все ще продовжував підтримувати двері.

Спочатку трохи злякалася, бо виявилась невідомо де. Але потім зібравшись з думками, зачинила двері. Натиснувши руни у зворотному порядку, полегшено зітхнула коли за вікном знов були стіни міста.

Так, з цим розібралися.

Повернувшись до коридору вирішила перевірити горище. Де взагалі-то планувала зробити спальню. Як мою увагу привернули двоє дверей яких до цього не було. За ними був розташований підвал. Тому підіймаючись по сходах я вже здогадувалась, що ніякого горища не побачу. І вгадала. Загадковий будинок на місці.

- А хто тут блукає? - не очікувано пролунав голос. Я так була зосереджена, що не помітила як за спиною хтось підійшов.

Я обернулася з усією обережністю й вже потім з відкритим ротом дивилась на волохату істоту. Зростом він, що це чоловік була цілковито впевнена, ледь вище моїх колін. Мало руки, ноги та обличчя, заросле мідною бородою. Волосся того ж кольору прикрашало голову. Він був одягнений у сорочку, штани та безрукавку на хутрі. На ногах щось здалека нагадувало капці.

- Чого дивишся? Звідки взялася?

- Знизу, - відповіла я, продовжуючи не просто дивитись, а намагаючись прочитати емоції співрозмовника.

- З крамниці, чи що?

- Саме так.

Тут вже настала черга невідомого мене здивовано роздивлятися.

- Не брешеш. Отже, крамницею знов заволодів дракон, а це означає що цей будинок твій. Бо тільки драконам відкривається таємниця цього місця. Я Кошевирдий, можна просто Коша, домовий цього будинку. А тебе як звати?

- Ятаар, але можна просто Ята.

- Цей будинок пов'язаний з ще декількома, розташованими в різних частинах материка. Тому, якщо знайдеш інші в тебе буде власна телепортаційна система, - одразу доповів Коша.

- А чому колишній власник продав крамницю?

- Тому що не знав ключа, бо був звичайною людиною. А ти ключ розгадала, бо дракон. Так що, ласкаво просимо додому.

- А що за ліс за вікном?

- То Дикий Ліс. Але не лякайся, в цій місцевості він безпечний. Всі тварі зібралися біля гір та узбережжі, на кордоні. Вони люблять на обід тих хто пришов на них полювати.

З Кошою ми одразу здружилися, й я пообіцяла регулярно поповнювати запаси продуктів, особливо чаю, а той готувати, прибирати та слідкувати за порядком. Також домовий приніс мені сувій з заклинанням дозволяючи відкривати двері в потрібну місцевість, а не бігати кожного разу між дверима та каміном. На жаль в інші міста доступу не було, потрібно було вручну відкривати. До речі, руни після прочитання заклинання зникли, замість них утворився орнамент із квітів.

Ввечері я привела Самідіра з платної конюшні, а з “Червоного Яблука” принесла вечерю, та ми з домовим влаштували свято в знак новосілля.

29.01.157р.

Дикий Ліс

Я витратила ще два дні та жменьку срібників, купуючи все необхідне для комфортного життя в будинку, від крупи до подушок. А сьогодні вперше наважилася поїхати на розвідку цієї місцевості. Компас був зі мною, тому я не боялася загубитися. Тільки іноді здригувала, коли місцеві живі чи не живі істоти шуміли у лісі. А ось Самідір був спокійним, що добре впливало на мене.

Десь приблизно через годину, продирання крізь кучугури та буреломи, ми раптом вийшли до руїн, де було вирішено зупинитись, щоб розім'яти ноги та зробити ковток, все ще теплого чаю зі фляжки, схованої під курткою.

- Як вважаєш, чи вони не небезпечні? - запитала я в Діра, вказуючи на руїни.

Кінь, звісно, відповісти не міг, але лише тикнув носом в моє плече. Сприйнявши це за схвалення, пішла на розвідку пішки. Я попереду, Дір за мною.

Колись це, мабуть, було гарне місто. Зі своєю історією, легендами, звичаями. Але зараз це були голі стіни без дахів з чорними дірками вікон. Все, що залишилось від будинків.

У всьому цьому мені вдалося знайти відносно цілу споруду. Вона мала дах та скошені кам'яні двері,