Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Промінь 📚 - Українською

Читати книгу - "Промінь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Промінь" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 76
Перейти на сторінку:
вимкнено, — доповів корабель. — Сигнал не надходить.

— Звідки прийшов виклик сорок секунд тому?

— Останній виклик зафіксовано одинадцять годин тому.

— Дякую, — сказала Марія. — Відбій.

Вони з Максимом познайомилися випадково, за тиждень до загального збору майбутніх пасажирів «Променя». Імовірність їхньої зустрічі була не просто незначна — скоріше, від’ємна. Марія й Кріс, і Максим зі своєю тодішньою дружиною Анітою вже були дібрані в експедицію, але не одержали підтвердження. Марія й Максим у справах опинилися в Сінгапурі, в одній гондолі на канатній дорозі. Лила тропічна злива, було жарко й мокро, гондола пливла прямо крізь хмару. Марія й Максим базікали, наче були знайомі тисячу років — про кіно й книжки, про собак і пиво, і ніхто з них не натякнув, що збирається в міжзоряну експедицію, назавжди. Вони попрощалися, не обмінявшись телефонами: по-перше, в обох були родини. По-друге, кожний з них подумки прощався із Землею. І кожний у ту мить подумав: я тебе не забуду.

А потім вони побачили одне одного на першій зустрічі екіпажу. Обоє пережили шок, і обоє втрималися в рамках пристойності: боялися вилетіти з команди. А потім ще десять років жили на «Промені», разом учили чужих дітей, грали в теніс, дивилися кіно в сусідніх кріслах, стикаючись ліктями… і все. Тільки, як діти підросли, і коли Аніта захопилася художником Лі, і коли Марія знайшла в собі сили сказати Крісові, що більше його не кохає…

Вона труснула головою. Не можна розкисати. З «Променем» сталося щось, не описане в жодних протоколах, можливо, це витівка когось на борту. Лізина? Цілком імовірно. Хоча й за межею розуміння.

— Промінь, запис повідомлення. Адресати: усі кванти. Повнолітні члени команди.

Увімкнулася камера.

— Увага. Щойно зі мною зв’язалася по невизначеному каналу імовірно шкідлива програма. Зовнішність і голос Максима, але це навіть не модель особистості, а груба імітація. Промінь не зафіксував вхідного сигналу. Я записала розмову, доступ загальний. Робіть, як я. Якщо з вами зв’яжуться — записуйте. Увага! Це не люди, не наші близькі. Не можу зрозуміти, з чим ми маємо справу. Ми повинні всі разом…

Вона виявила, що говорить у вимкнену камеру. Зелений вогник згас.

— Промінь, відновити запис!

Крижана хвиля піднялася від живота, змусила легені стиснутися. Марія похитнулася, відчуваючи, як холодіють руки, перевертається серце, піднімається дедалі вище й заповнює собою горло.

— Максим…

Вона вмерла перш, ніж її тіло, падаючи, торкнулося підлоги.

ДЕНИС

— …Де ми познайомилися? Де? Ти повинен пам’ятати. Де ти вперше мене побачив?

Розмова з Марією програвалася в голографічному записі. Посеред кімнати, як жива, стояла ця жінка, запитувала й вимогливо дивилася на екран.

Славік метався, як пійманий ведмідь. Марго втупилася у свій телефон. Еллі розгойдувалася на стільці.

— Ця стара сука розумніша за нас усіх! — гаркнув Славік.

— Вона тобі не сука, — почав Денис, одночасно втрутилась Еллі:

— Вона взагалі не людина! Не сука й не пес, вона програма…

Жінка в голографічному зображенні впала. Її лице моментально змарніло й посиніло, немовби посеред переговірної з’явився справжній труп. Еллі стукнула пальцем по екрану, голограма зникла. Еллі обвела всіх злими очима:

— А що б ви їй відповідали на моєму місці? У документах немає цієї інформації! Вона б іще запитала, якого кольору на ній були труси в день, коли вона втратила цноту…

— Точно немає інформації? — Денис подивився на Марго. Та похитала головою:

— Я намагалась. У наших пристроях зручний пошук… Є їхні історії, хто де народився… Але цієї інформації точно немає.

— От і доказ, — пошепки сказав Денис.

— Доказ чого?! — Еллі готова була його зжерти.

— Ця жінка зажадала інформації, якої немає у ввідних. Якби вона запитала, коли й де Максим народився — логічно, це є в масиві даних, ми б знайшли правильну відповідь. Але вона поставила неможливе запитання. А це значить… Виходить, що вона — не програма.

— Нічого не зрозумів, — пробурмотів Славік і витер пальцями носа. — Але нам усе одно пофіг, бо…

Він зупинився, перевів погляд на табло, сплеснув руками:

— Охрініти! Ні, ну це вже взагалі!

Кілька хвилин усі мовчали, дивлячись на табло. Денис подумав, що, напевно, так почувається біржовий маклер, коли котирування падають за кілька секунд, і мільярди перетворюються на сміття.

Добробут «Променя», чисельність населення й щастя його пасажирів падали, мов ліфт з перерізаним тросом. Марго сиділа, втупившись у свій телефон, і ворушила губами. У Дениса дедалі швидше стукало серце.

— Але чому?! — якимось не своїм, стисненим голосом заговорила Еллі. — Що в них такого сталося, це ж не через наш вплив?!

— Ні, звісно! — Денис відчув, що ще секунда, і зі своєю люттю він не зможе впоратися. — Жодного зв’язку з впливом. Мишка бігла, хвостиком махнула…

Він стис кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні:

— Я ж просив! Просив! Ти ж знаєш, що зі мною буде, якщо ми програємо! І ти все одно зі мною це робиш?!

— Заспокойся, ми все виправимо, — пробелькотіла Еллі. Марго подивилася дуже здивовано. Славік витріщив очі.

– Іди к чорту! — закричав Денис.

Він вискочив з кімнати, тікаючи не від них, а від себе. Він знав, що через секунду знову почне битися, а прикладати Славіка двічі підряд до того самого місця — самогубна й дуже дурна витівка.

«ПРОМІНЬ». АНІТА

Андрій сидів у себе в лабораторії — ці дні він працював, як проклятий, неначе боявся не встигнути. Перед ним були відкрито два десятки вікон на екрані, він перекидав туди-сюди картинки рухом очей. Аніта почекала, щоб йому не заважати.

— Зараз, — сказав Андрій. — Одну секунду…

Зняв окуляри, обережно поклав на

1 ... 19 20 21 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Промінь"