Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

справжній жах війни тільки з чуток, у неї був особистий досвід її гірких наслідків. Вона бачила відчай працьовитих робітників, які не могли знайти роботу і змушені були сидіти склавши руки, поки їхні діти вмирали від голоду; вона бачила сірі обличчя виснажених і голодних; вона бачила гіркоту, яка спотворювала душі тих, для кого завтрашній день повинен бути таким же безнадійним, як і сьогоднішній; вона бачила, як хоробрі стають боягузливими, щедрі підлими і чесні брехливими; вона бачила, як в серцях тих, у кого нічого не було, росла ненависть до тих, у кого були мізерні гроші; вона бачила, як клас люто нападав на клас; вона бачила, як гинула чеснота і все, що надавало життю привабливість; і цінності, які надають людині гідність, честь, правду, вірність, чесність, виставляли дурні і негідники на посміховисько. І що ж призвело до цього? Дурна, безглузда війна, війна, розв'язана жадібними, амбітними, безпринципними негідниками. Страждання половини континенту були ціною поразки.

А яка була нагорода за перемогу? Спекулянти сколотили статки. Нічні клуби швидко загрібали гроші. Ресторани вели процвітаючий бізнес. Виробники автомобілів продали безліч автомобілів. Безробіття досягло приголомшливих розмірів. Шахтарі голодували. Допомога по безробіттю підірвала незалежність і дух тих, хто знаходив в ній жалюгідний засіб для існування. Грошовиті витрачали свої статки даремно в безглуздому марнотратстві. Здавалося, що єдиним розумним рішенням було добре провести час, і єдиним дурним було підраховувати вартість. Ви були чесний і тверезий, цнотливий і порядний; о Боже, який клятий педант! Ставилися до серйозних речей серйозно; о, мій милий, як це сором'язливо! Чеснота і доблесть - Боже Христосе, яка жахлива нудьга! Легковажність зайняла місце дотепності, а цинізм - мудрості. Порок більше не був ганебним, лінь - принизливою, а нестриманість - ганебною. Бути жиголо - почесна професія, і якби утриманка влаштовувала досить хороші вечірки, половина суспільства боролася б за запрошення на них. Ось що війна принесла в Англію: вищий клас, який помер від своїх обов'язків, середній клас, який відмовився від своїх стандартів, і робочий клас, погано забезпечений житлом, погано нагодований і ображений.

Переможці та переможені, і ті і другі зазнали поразки. А тепер, дурні і негідники, вони знову вплуталися у війну. Незалежно від того, що вони думали про нього, незалежно від болю і страждань, ганьби і приниження, Джим поклявся, що він, зі свого боку, буде вірний своєму переконанню.

Сталося так, що він проходив повз декоративної водойми і раптом, усвідомивши чарівну сцену, зупинився, щоб подивитися на неї. Приємна посмішка з'явилася на його губах, коли його погляд впав на двох пеліканів, які перевальцем мандрували по траві із самовдоволеним виглядом. По воді плавали качки з яскравим пір'ям, і одна з них раз у раз пірнала, і ви бачили, як її хвіст весело тріпоче на поверхні. Матері з граючими навколо них дітьми сиділи на громадських лавках. То тут, то там на стільці, читаючи книгу, сиділа втомленого вигляду жінка. Джим неквапливо йшов далі. На лавці сидів літній джентльмен і читав вечірню газету. Пара солдатів в хакі прогулювалася поруч, і канадський солдат запитав його, як пройти на Парламентську вулицю. Дерева були в повній листві, яких ще не доторкнулася підступаюча осінь, і клумби були яскраві жоржинами. У цьому маленькому парку в центрі міста була особлива чарівність; він був дуже витонченим, сільським і в той же час ввічливим; і для такого начитаного юнака, як Джим, він володів приємним ароматом вісімнадцятого сторіччя. Тут Том Джонс дихав свіжим повітрям з леді Беластон, а леді Тізл слухала вмовляння Джозефа Сьорфейса. І тут його власні предки, Хендерсони в перуках з косичками і розшитих кітелях, їх жінки в обручах, з напудреним волоссям, фамільярно приятелювали з великим світом моди, коли вони час від часу приїздили до Лондона. Серце Джима стислося, коли він подумав, що руйнування має неминуче відвідати цей щасливий парк. Казали, що чарівність життя знають лише ті, хто знав Лондон до останньої війни. Що б вони сказали, якби їм пощастило пережити наступну? Він прагнув одним всеосяжним поглядом охопити те, що бачили його очі, щоб це могло стати постійним володінням, яке ніщо не могло стерти з його чуттєвості. Ця краса заспокоювала його.

Він подивився на годинник. Було ще рано, і він продовжив блукати. В той теплий літній вечір повітря було чудовим, і було щось стимулююче в невиразному, глухому гуркоті міста на північ та південь від парку. Це було настільки ж хвилююче, як і тоді, коли відбуваються важливі події за зачиненими дверима, а ви чекаєте невідомо якого результату. Раптом він помітив Дору. Вона сиділа на лавці і розмовляла з жінкою. Він був здивований, оскільки, на його думку, вона не знала в Лондоні ні душі. Жінка говорила швидко і рішуче, і Дора, не зводячи з неї очей, час від часу кивала головою, як би показуючи, що вона слідкує і розуміє. Вона була так поглинена, що не бачила його, поки він не підійшов досить близько, щоб почути, що незнайомка говорить німецькою. Першою його помітила жінка і різко перестала говорити. Дора здригнулася, і колір залив її щоки.

- О, Джим, я вас ще не чекала; я не чула, як ви підходили. Це змусило мене підстрибнути.

Жінка якусь мить дивилася на нього, і його уразило, що її пильний погляд був дивно холодним, потім вона підвелася, коротко кивнула Дорі і швидкими кроками пішла геть.

- Хто це була? - запитав він, сідаючи поруч з нею.

- Я поняття не маю. Вона сиділа на лавці, коли я прийшла. Вона побачила, що я іноземка, і почала зі мною розмовляти. Вона біженка. Вона розповіла мені свою історію. Це було сумно, і трагічно те, що ніхто нічого не може зробити, щоб допомогти їй. Мені було так шкода її.

- Вона мала вигляд досить рішучою жінки. Я очікую, що у неї все буде в порядку.

- Дасте мені цигарку, добре? Що ви робили увесь день?

- Нічого особливого.

Його тон був таким похмурим, що вона подивилася на нього. Він був блідий і осунувся.

- Що-небудь сталося? Ви виглядаєте жахливо втомленим.

- Я вкрай змучений. Я сказав їм. Що я не збираюся вступати в армію, я маю на увазі. Вони всі були там. Це було жахливо боляче. Мій батько заплакав.

- Чому? - різко запитала вона.

- Він вважає це такою ганьбою. Йому соромно. Він навіть і не починав розуміти мою точку зору.

Вона на