Читати книгу - "Спомини"

п’ятдесяти, одразу ж сказав, що знає про різдвяне привітання, яке я привіз Святому Отцю від президента Кеннеді. Він зазначив, що цим разом папа не зможе прийняти мене через поганий стан здоров’я, а проте після мого повернення з Москви таку зустріч цілком можна буде зорганізувати. Він казав, що Церква не може не зважати на ті зміни, що відбулися в Радянському Союзі за Хрущова. Якщо ці зміни дають нам більше шансів уникнути ядерної катастрофи, то цілком природно й правильно, коли Церква визнає і привітає їх. Щобільше, якщо ці зміни означають, що існує перспектива покращення релігійної ситуації в Радянському Союзі, то таку можливість не можна ігнорувати. Дель’Аква сподівався, що я зможу донести до першого секретаря ЦК КПРС той факт, що папа надає надзвичайно великого значення миру в світі й цінує той справді державницький вчинок, яким стало виведення радянських ракет із Куби.

“Як писав папа у своєму посланні з приводу Кубинської кризи, у нього не забракне слів похвали для жодного державного діяча, який може й хоче допомогти людству уникнути тої катастрофи, що несе війна. Коли будете бачитися з Хрущовим, неодмінно скажіть йому про це. Важливо також з’ясувати, як поставиться Радянський Союз до подальших виступів Апостольської Столиці у справі миру в світі”.

Після цього архиєпископ завів мову про ідеологічні поділи в комуністичному світі. “Якщо фракція, переконана в неминучості війни, візьме гору над прихильниками миру, то це, — казав архиєпископ, — може мати жахливі наслідки”. Отож, Ватикан уважно слідкував за розвитком подій.

Наступного ранку я подався на зустріч із кардиналом Беа. Його помічник, отець Шмідт, виступав у ролі перекладача. Я відразу ж міг переконатися, що кардинал недарма має репутацію наймилішої людини в світі. Він був трохи сутулий, однак його бистрий розум не давав повірити, що йому аж вісімдесят один рік. Як і архиєпископ дель’Аква, він вважав, що треба дослідити й використати кожну, навіть найменшу можливість поліпшити становище радянського народу. І якщо керівництво Радянського Союзу справді хоче налагодити кращі відносини з Заходом, то це могло б принести велику користь і для справи миру, і для ситуації в самому Радянському Союзі. В кожному разі, вважав він, це питання варто вивчити докладніше.

Та головне питання, звісно ж, було в тому, як поставиться радянська сторона до таких заходів з боку Ватикану. Чи є якась конкретна справа, полагодження якої засвідчило б добру волю радянського керівництва? “Уже багато років, — відказав кардинал, — у Радянському Союзі нидіють за ґратами багато віруючих. Якби хоч один з них вийшов на волю, це стало б дуже добрим знаком”.

“Чи маєте ви на увазі якусь конкретну особу?” — запитав я.

“Так, — відказав кардинал. — Архиєпископа Йосифа Сліпого з України, який перебуває в ув’язненні ось уже вісімнадцять років. Це дуже хороший чоловік. Святий Отець непокоїться про нього. Тепер йому вже сімдесят. Можливо йому залишилося жити всього кілька років. Святий Отець хотів би, щоб архиєпископ прожив ці кілька років у мирі та спокої в якійсь семінарії, де він був би серед своїх. Папа не має жодного наміру використовувати звільнення Сліпого для пропагандистських цілей”.

“Чи є ще щось, про що ми могли б попросити?”

Кардинал погодився з монсеньйором Кардінале та архиєрископом дель’Аква, що тепер саме добра нагода, щоб домагатися поліпшення релігійної ситуації в СРСР. У той час на території Радянського Союзу годі було дістати Біблію, релігійна освіта була під забороною, семінарії закриті. Всі ці питання можна було б прозондувати.

“Хрущов, мабуть, думає, що ми хочемо повернути Церкві той статус, який вона мала в Росії до революції, — сказав кардинал. — Це не так. У ті часи в Церкві було багато зловживань. З багатьох поглядів ситуація була просто жахлива. Ми зовсім інакше бачимо собі властиву роль Церкви в суспільстві”.

Я відчув, що тепер добра нагода висловити те, що мене непокоїло. Я запитав, чи мав би я виступати від імені самих тільки католиків, а чи від імені всіх конфесій. Надходили дуже тривожні звістки про наростання антисемітизму в СРСР. Чи ж випадає обговорювати становище релігії в Радянському Союзі, не згадавши про цей найразючіший приклад релігійної дискримінації?

Кардинал Беа з притиском сказав, що я мав би від імени Апостольського Престолу висловити занепокоєння становищем усіх віруючих на території СРСР. Він також закликав мене донести до Микити Хрущова глибоку стурбованість папи становищем радянських євреїв.

Чи доречно було б порушувати питання про друк не тільки Нового Завіту, а й Старого Завіту, Корану та інших священних книг?

“Це само собою розуміється”, — відказав кардинал Беа.

Рано-вранці наступного дня я сів на літак і, зробивши пересадку і Цюріху, вже пополудні прибув до Москви. В аеропорту мене зустрічали двоє моїх знайомих з Дартмутської конференції: Григорій Шумейко та Євген Федоров.

Розділ третій

За ті два дні, що я провів у Москві перед зустріччю з першим секретарем ЦК КПРС, я мав нагоду обговорити актуальні справи з Шумейком, Федоровим та Юрієм Жуковим. Насамперед я хотів якомога повніше з’ясувати собі становище радянського керівництва щодо таких питань як заборона ядерних випробувань та ідеологічна суперечка з Китаєм. Я зустрів Жукова в редакції “Правди”, де він тоді працював. Жуков, який багато часу прожив в Европі й вільно володів французькою, був знавцем мистецького та культурного життя Заходу.

Будинок редакції був не такий масивний і присадкуватий, як більшість зразків традиційної російської архітектури, і його досить модернові лінії добре відповідали характеру тої медія-установи, яка тут містилася. Кабінет Жукова був просторий, але без претензій. Рейвах, який у ньому панував, одразу ж видавав