Читати книгу - "Спомини"

Жуков, не гаючи часу, ввів мене в курс усього, що відбулося після нашої останньої розмови в Андовері. Він сказав, що той баланс, який сформувався після завершення Карибської кризи, дуже хиткий і непевний. Після кризи з’явилася надія на підписання із Сполученими Штатами низки угод, що допомогли б Хрущову виправдатися за те, що він ретирувався з Куби. Китайці розцінили виведення радянських ракет з Куби як доказ того, що Хрущов не здатен протистояти західним імперіялістам, тобто, фактично, як капітуляцію. Китайська пропаганда доводила, що Хрущов не тільки продався Заходу, а й узагалі впав у буржуазний ревізіонізм і хоче звести радянський народ із соціялістичного шляху. Я запитав Жукова, який вплив має ця пропаганда в комуністичному світі.

“Здебільшого, дуже малий, — сказав він. — Однак першому секретарю все одно доводиться обстоювати свою ключову політичну лінію на мирне співіснування, а отже, йому треба продемонструвати, що розв’язання Карибської кризи не стало капітуляцією перед Заходом, а допровадило до угоди зі Сполученими Штатами”.

“Якщо говорити про можливості для такої угоди, — сказав він, — то спадають на думку три пункти, щодо яких позиції обох держав не надто розходяться. По-перше, це ядерні випробування. Радянський Союз міг би відмовитися від своїх заперечень проти американських інспекцій, якби мав певність, що інспекції не будуть використовуватися для шпигунства”.

Другий пункт можливої угоди — це недопущення гонки озброєнь у космосі. Жуков не передбачав ніяких ускладнень щодо цього пункту.

Третім пунктом була доля Берліну. Радянський Союз був проти присутности американських військ у Західному Берліні. Жуков, правда, розумів, що Сполучені Штати навряд чи виведуть свої війська, поки загальна ситуація в Берліні залишатиметься нестабільною. Однак тепер з’явилася надія, що можна буде знайти формулу, яка б задовольнила і СРСР, і США. Таким виходом могло б стати передання Берліну під контроль ООН. У такому разі американські війська могли б залишитися в Берліні вже під прапором Об’єднаних Націй, однак сам факт залучення ООН допоміг би вивести Берлін з контексту Холодної війни.

“У будь-якому разі, — сказав він, — радянське керівництво сподівається, що в цих трьох пунктах можна буде досить скоро дійти згоди”.

Вийшовши з редакції “Правди”, я зустрівся з Олегом Биковим[926], з яким я познайомився ще на першій американо-радянській конференції в Дартмуті, — тоді він був помічником голови радянської делегації Олександра Корнійчука[927]. Биков сказав, що Корнійчук тепер лежить у лікарні поблизу Москви й одужує від бронхіту, який завадив йому взяти участь в Андоверській конференції, і запитав, чи не хотів би я його провідати.

Корнійчук перебував у окремій палаті, світлій, просторій і добре вмебльованій. Він чекав нас коло дверей, одягнений в елегантний халат. Він пожартував на тему свого здоров’я: мовляв, його ув’язнення в лікарняній палаті — результат змови його конкурентів-драматургів, що хочуть вивести його з гри, однак він випередив їх, написавши, поки лежав у ліжку, дві нові п’єси. Він казав, що його ще трохи болить у грудях, але назагал він почувається непогано. Лікарі обіцяли йому цілковите видужання; щоб довести, що він уже нівроку здоровий, він мав у серванті плящину горілки. Розливши її по чарках, він покликав медсестру, яка накрила стіл із фруктами, чаєм і тортом.

Він підтвердив усе те, що я вже чув, — що після Карибської кризи Хрущову треба укласти дієву угоду зі Сполученими Штатами. Прихильники Хрущова вважали, що рішення про виведення ракет із Куби було актом великої державницької мудрости й відповідальности, і це може стати поворотним пунктом у Холодній війні. Втім, багато хто був стриманіший в оцінках, зауважуючи, що перш ніж робити такі оптимістичні висновки, треба було б підписати з американцями