Читати книгу - "Спомини"

Я знав, що Корнійчук є довіреною особою першого секретаря. “А що, коли Хрущову не вдасться укласти угоди, потрібні, щоб виправдати свою політичну лінію щодо Куби?” — запитав я.

“Важливо розуміти, — сказав Корнійчук, — що Хрущов беззастережно присвятив себе двом цілям. Перша — це підняти життєвий рівень і моральний дух радянського народу. Друге — усунути небезпечне почуття недовіри й ворожости щодо Заходу, яке закорінилося за часів Сталіна. А це, зокрема, означатиме й кінець гонитві озброєнь”.

“Ці два завдання тісно пов’язані, — казав Корнійчук, — бо тільки знявши з себе тягар військової продукції, радянська економіка зможе розвиватися й працювати на піднесення рівня життя людей. Отож, мирне співіснування — це не просто справа зовнішньої політики, а й важлива вимога, яку ставить перед Кремлем сама економіка”.

“Хрущов так просто не відступиться від цих завдань, — сказав Корнійчук. — Навіть якщо йому не вдасться підписати ті угоди, які, на його думку могли б бути цілком прийнятні для США, він вестиме курс на мирне співіснування доти, доки матиме досить підтримки всередині країни”.

Я не хотів надокучати своєму розмовникові, але в мене лишалося ще одне невелике питання. “Я вважав би це за велику люб’язність, — сказав я, — якби я міг узяти на зустріч із Хрущовим свого власного перекладача”. Не те, щоб я не довіряв людині, яку визначить для цього Хрущов. Просте було б краще, якби я міг спілкуватися з першим секретарем через перекладача, який добре знає особливості мого мовлення.

“Ви маєте на увазі якусь конкретну особу?” — запитав Корнійчук.

“Так”, — відповів я, і вказав на Олега Бикова, який був добре знайомий з американською фразеологією. (Російські перекладачі поділяються на дві групи: ті, що вчили англійську в Англії або від навчених в Англії викладачів, і ті, що говорять по-англійськи на американський лад, — і Биков належав до останніх). Корнійчук пообіцяв, що він подивиться, що тут можна зробити, і дасть мені знати.

Наступного ранку мені подзвонив Олег Биков і сказав, що сьогодні відбудеться засідання Верховної Ради СРСР і о 14:00 Микита Хрущов промовлятиме перед депутатами. Це буде перший публічний виступ, у якому Хрущов говоритиме про своє рішення вивести ракети з Куби. Він, мабуть, дасть відповідь і на ту критику, що звучала з боку китайського керівництва. Хрущов гадає, що мені було б цікаво почути його виступ. Чи не прийняв би я його запрошення?

Я, звісно ж, не заперечував.

Ополудні того ж дня Олег провів мене до кремлівського Палацу з’їздів. Ми піднялися довгими сходами, встеленими м’яким червоним килимом, до фойє, що примикало до прямокутної, просто обставленої зали. Тут уже займали свої місця депутати від різних республік Радянського Союзу. Олег повів мене просто в той сектор, де сиділи депутати від Казахської РСР.

Незабаром після того, як ми зайняли свої місця, на три ряди попереду від нас сіли дві жінки. Олег сказав, що це дружина Хрущова Ніна й дружина маршала Тита. За хвилину на трибуну вийшов Хрущов. Вибухли оплески. Хрущов, як це було прийнято в СРСР, сам поплескав присутнім у відповідь, а тоді, незважаючи на шум, почав говорити, і зал швидко затих — чути було тільки уривчасті репліки першого секретаря. Перша частина промови стосувалася економічного становища в Радянському Союзі. Після цього Хрущов зробив огляд міжнародної ситуації, торкнувшись і питання про Кубу.

Він сказав, що рішення про розгортання на Кубі сучасних озброєнь було продиктоване американськими планами вторгнення на острів. Та з розвитком кризи, казав Хрущов, стало ясно, що ситуація виходить з-під контролю і зростає небезпека жахливої розв’язки. І він, і президент Кеннеді відчували спільну відповідальність за те, щоб не допустити переростання Карибської кризи в ядерну війну. Президент США запевнив його, що Сполучені Штати не мають ніякого наміру вторгатися на Кубу. Тому він вважав, що буде правильно вивести ракети. Тим часом китайці намагаються представити його тверезе, відповідальне рішення про відвернення ядерної катастрофи як відхід від марксистсько-ленінської ідеології. Можна лише дивуватися такій викривленій логіці, — казав він. — Поки ми ведемо тяжку боротьбу, вони стоять осторонь і спонукують нас до самознищення. Відповідальність, яку поклала на нього партія, не дає йому права брати участь у винищенні людства. Маркс і Ленін не були ні розбійниками, ні військовими авантюристами. Неможливо збудувати соціялізм на радіоактивних руїнах цивілізації. Що ж до глузливого твердження китайського керівництва про те, що Сполучені Штати блефують і що вони — не більш ніж “паперовий тигр”, то, як зауважував Хрущов, цей тигр має ядерні зуби. Він заявив, що Радянський Союз не підведе кубинський народ і не відмовиться від своїх зобов’язань. А поки що, вів далі Хрущов, він робитиме все можливе, щоб досягти мирного врегулювання ситуації навколо Куби та всіх інших кризових ситуацій у світі. Решта промови першого секретаря була присвячена здебільшого ідеологічним питанням.

По дорозі назад до готелю я запитав Олега, що він думає про цю промову.

“Ну, ви ж самі бачили, — сказав він. — Він не жартує. І люди знають, що він говорить цілком серйозно. Я думаю, китайці теж це розуміють”.

“До речі, — додав він, — мене призначили вашим перекладачем. Корнійчук запропонував мою кандидатуру й відразу ж дістав згоду”.

Того вечора протягом п’яти годин я репетирував з Олегом нашу зустріч з першим секретарем, що мала відбутися наступного ранку. Я хотів бути впевнений не тільки в тому, що Олег як слід зрозуміє й перекладе все, що я казатиму, а й у тому, що він правильно розставить акценти. Я заохочував Олега запитувати мене про нюанси значення тих чи інших фраз — бо ж під час зустрічі робити це не буде змоги. Виявилося, що є щонайменше три десятки термінів, які не мають точного відповідника в російській мові, і їх значення доводилось пояснювати контекстуально. Втомлені, але з добрими передчуттями, ми