Читати книгу - "Спомини"

У підсумку я вирішив почекати двадцять чотири години. Я подумав, що коли він чи хтось з його помічників чув оту передачу, то, звичайно ж, запротестує. В такому разі я скажу: «Так, я знаю, це дурниця, жахливе непорозуміння. Будь ласка, не зважайте на це. Я розберуся, як це могло статися, і невдовзі все вам поясню». Та якщо протягом двадцяти чотирьох годин він нічого не заявить, то, мабуть, нічого про це не знає і ніякої проблеми нема. Отже, в мене залишилася ще година. Таке воно, життя політика…”

Він похитав головою.

“Та ви прийшли не для того, щоб слухати мої нарікання. Зрештою, ви вже слухали мене вчора добрі дві години. Вам, капіталістам, непросто стільки часу слухати такого старого комуніста, як я. Сподіваюся, я ніяким чином не похитнув ваших переконань?”

Я сказав, що з великою цікавістю вислухав усе, що він говорив, і я радий запевнити його, що філософські підвалини мого світогляду лишилися непохитними. Я також зауважив, що мені приємно було дізнатися з його промови про економічне піднесення в СРСР.

Перший секретар сказав, що Радянський Союз нестримно поступає вперед. Промисловість розвивається з випередженням плану. Та це не привід для самозадоволености. Планові показники мали б бути вищими. Та в кожному разі, зростання промислового виробництва дає підстави сподіватися, що наступні роки принесуть іще більші здобутки. В сільському господарстві справи далеко не такі добрі. Виробництво, звісно, зросло порівняно з минулим роком, але й близько не досягло того рівня, на який він розраховував. Тут, сказав він, повинен зарадити один захід, який уже зреалізовано, а саме поділ парторганізацій на промислові й сільськогосподарські. Це, на його думку, мало б сприяти чіткішому розподілу обов’язків та відповідальности.

А проте країна й далі потерпає від бюрократизму, вів далі Хрущов. А бюрократія породжує неефективність. У бюрократичній системі коли щось пішло не так, то винен завжди хтось інший. Втім, бюрократія та некомпетентність — це явища, що з’явились не сьогодні й не вчора, і їх не можна викоренити за один день. Вони сформувалися як невід’ємна частина тих механізмів управління, що діяли протягом усього довгого періоду правління Сталіна. Люди звикли шукати легких виправдань власним помилкам. Йому кажуть, що так було завжди і люди інакше не вміють. Він розуміє, що повинно статися щось на зразок психологічного перевороту, і тільки після цього люди збагнуть необхідність кардинально змінити свій підхід до справ.

Оце і є десталінізація. Бюрократія утвердилася за Сталіна. І тільки змінивши ставлення до Сталіна народ зможе змінити все решта, що потребує змін. Але це непросте завдання. Радянський народ обожнював Сталіна. Мільйони людей ішли в бій і вмирали з його ім’ям на вустах. Вони навіть не уявляли, який безвідповідальний та ірраціональний він був. Чи має хто-небудь право розвіювати їхні ілюзії? Чи не вразить їх у саме серце, коли їм скажуть, що людина, якій вони так довго поклонялися, сама не розуміла, що коїть?

“Я довго над цим думав, — сказав він, — і прийшов до висновку, що я повинен сказати людям правду. Принаймні двічі я виступав з довгими заявами на цю тему й розповідав усе, як є. Можна було б припускати, що тепер людям усе відомо. Якби ж то! Я щодня зустрічаю інтелігентних, здавалося б, людей, які все ще думають, що Сталін був нормальною, розумною людиною.

Існує дуже важлива відмінність між Леніним і Сталіним. Ленін прощав своїх ворогів, а Сталін убивав своїх друзів”.

Весь час, поки він говорив, його руки були спокійно складені на столі. У випусках новин мені доводилося бачити чимало екстравагантних поз і жестів у виконанні Хрущова, і тепер я чекав від нього якоїсь безшабашної, непередбачуваної поведінки. А проте він був напрочуд стриманий і ввічливий, говорив рівним, приглушеним голосом. Його вбрання теж справляло враження стриманости й виважености: на ньому був темносиній костюм, біла шовкова сорочка і велика сіра краватка, зашпилена невеликою, оздобленою каменями шпилькою; викотисті манжети сорочки були запнуті великими золотими запонками. У проділі манжет було видно, що під сорочкою в нього зимова майка на довгий рукав. Елегантність мого розмовника змушувала мене почуватись ніяково. Я поглянув на свою непришпилену краватку і звичайні манжети на ґудзиках, а тоді заправив краватку під піджак.

Перший секретар сказав, що коли деякі радянські делегати, що брали участь в Андоверській конференції, запропонували йому запросити мене на бесіду, він радо погодився. Він сказав, що бачив ті матеріяли, які приготував отець Морліон і які були прислані йому заздалегідь перед нашою зустріччю. Тоді він додав, що я, наскільки йому відомо, тільки-но з Риму.

“Розкажіть мені про папу, — сказав він. — Він дуже хворий? У страшні дні Карибської кризи папа зробив великий внесок у справу миру”.

Я сказав, що, незважаючи на тяжку недугу, папа має твердий намір використати всі сили, що в нього залишилися, задля утвердження миру в світі. Я, звичайно, наголосив, що говорю це не як офіційний посланець папи чи Ватикану. Я приїхав як приватна особа, але зустрічався з високими ватиканськими урядниками і можу поділитися своїми враженнями з цих зустрічей.

“Я добре вас розумію, — сказав перший секретар. — Нам нема потреби наперед зв’язувати себе якими-небудь зобов’язаннями. Що ж до папи, то він, мабуть, незвичайна людина. Я невіруючий, але можу сказати, що Іван XXIII викликає в мене велику симпатію. Думаю, ми зрозуміємо один одного. Ми обоє вийшли з