Читати книгу - "Спомини"

селян, обоє ходили коло землі, обоє маємо добре почуття гумору. Мені здається, це дуже зворушливо, коли така людина, як папа, незважаючи на хворобу, хоче встигнути перед смертю зробити це велике діло. Як ви правильно кажете, його мета — мир. Це найважливіша мета в світі. Якщо не буде миру, якщо почнуть падати атомні бомби, то яка різниця, чи ми комуністи, чи католики, чи капіталісти, чи китайці, чи росіяни, чи американці? Чим ми тоді відрізнятимемось? Та й хто взагалі залишиться в живих, щоб сказати, чим ми відрізняємось один від одного?”

Він дивився кудись відсутнім поглядом.

“У той тиждень, що тривала Карибська криза, відозва папи Римського стала справжнім променем світла. Я був йому за це вдячний. Повірте мені, то був небезпечний час. Сподіваюся, нам не доведеться пережити це ще раз. Та я думаю, ви знаєте, що я про це думаю. Ви чули, що я говорив про це вчора”.

Я сказав, що судячи з його зауважень на цю тему, в СРСР побутує неправильне розуміння Карибської кризи, яке треба виправити.

“Не так, може, в СРСР… Але от китайці зробили все можливе, щоб представити те, що сталося, у спотвореному світлі. Раз у раз доводиться чути відголос їхньої пропаганди. Взяти хоча б Албанію.

Албанці нагадують мені старі часи, коли я, ще молодий, працював на шахті, — вів далі він. — Коли шахтарі піднімалися на-гора обідати, вони розважалися, кличучи до себе дітлахів і пропонуючи їм кілька копійок за те, щоб вони запам’ятали певні слова і, прийшовши додому, повторили їх своїм батькам. Коли діти погоджувалися і простягали руку, шахтарі давали їм пару монет, а тоді вчили їх найпаскудніших слів, що тільки є в російській мові. А коли діти йшли, шахтарі заходились від сміху, уявляючи, як ці малюки навчатимуть своїх батьків такої добірної лексики.

Звичайно ж, це було дурне заняття, але гірників це розважало. Та я веду до того, що тепер дехто вчить албанців брудних слів і платить їм за це лічені копійки”.

Серед “брудних” слів, якими китайці й албанці характеризували хрущовську політику щодо Куби, були “боягузтво” й “нездатність протистояти американському паперовому тигру”. У виступі перед Верховною Радою Хрущов сам відзначив, що йому закидають, начебто він перелякався, і зауважив, що кожна людина, яку реальна загроза ядерної війни не змушує добряче замислитись, — це безвідповідальний дурень.

“Як воно, коли ваш палець так близько від ядерної кнопки?” — запитав я.

“Китайці кажуть, що я злякався. Звісно ж, я злякався. Було б божевіллям не злякатися. Я вжахнувся від думки про те, що могло статися з моєю країною — або з вашою країною та всіма іншими країнами, які спустошила б ядерна війна. Якщо мій страх допоміг мені відвернути це безумство, то я радий, що злякався. Одна з проблем сучасного світу в тому, що багато людей недосить сильно бояться ядерної війни.

У кожному разі, в більшости людей досить розуму, щоб зрозуміти, що це просто смішно — всерйоз розважати над можливістю ще одної війни. Папа це добре розуміє. Я б хотів якось виказати йому свою вдячність за те, що він зробив під час Карибської кризи. Ви б не порадили, як це можна зробити?”

Я запевнив його, що найкращим знаком вдячности була б для папи політика, спрямована на утвердження справжнього миру в світі. Звичайно, папа дуже зацікавлений у тому, щоб становище релігії в Радянському Союзі змінилось на краще. Якби з’явились якісь свідчення таких змін, він був би радий про це довідатися.

Перший секретар якусь мить помовчав, а тоді нахилився вперед у своємі кріслі. “У вас у Сполучених Штатах влада відокремлена від Церкви, — сказав він, — і ви навіть не уявляєте, як тут було за царизму. Скажу вам: усі, хто жив у той час, ніколи не забудуть, як це було. Церква була знаряддям утривалення політичної тиранії та жорстокого насильства”.

Я, знов-таки, наголосив, що говорю як приватна особа, а проте мушу наголосити, що ні в кого нема й думки повертати Церкві той статус, який вона мала за царя. Всім відомо, які зловживання мали місце за тих часів. Йдеться тільки про те, щоб поліпшити становище релігії в Радянському Союзі, — і всі розуміють, що це буде робитися в рамках існуючої системи політичної влади.

Хрущов відповів, що багато хто з радянського керівництва не чужий релігії. Дехто навіть навчався в семінарії. Вони змушені були боротися із соціяльною несправедливістю та політичною тиранією царів. І в Церкві вони вбачали насамперед прислужницю режиму. “Священики — то були царські жандарми, і їх треба було викоренити разом з усім тим, що було пов’язане з царизмом”.

Я ще раз наголосив, що не йдеться про повернення до царської минувшини. Але право на вільне сповідування релігії гарантоване радянською Конституцією. Отже, немає ніякої несумісности між тим, чого хотів би папа, і радянським законодавством. Наприклад, добре було б полегшити доступ до релігійної літератури, звільнити з ув’язнення релігійних діячів, розширити можливості для здобуття релігійної освіти, усунути труднощі з прийняттям хрещення, викоренити антисемітські прояви тощо.

Хрущов сказав, що хотів би обговорити всі ці пункти по черзі. Він сказав, що не досить добре знає, як стоїть справа з друком Біблій чи іншої релігійної літератури, але готовий з’ясувати це докладніше і переглянути політику з цього питання. Тоді він запитав, що мається на увазі під звільненням з ув’язнення релігійних діячів.

Я сказав, що вже багато років робляться спроби домогтися звільнення з в’язниці українського архиєпископа Йосифа Сліпого. Тепер папа сподівається, що в цій справі можливі зрушення. Папа не хоче торкатися питання про причини ув’язнення Сліпого — це справа давно минулих днів, і нема потреби знов дискутувати на цю тему. Однак після вісімнадцяти років є всі