Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Кілька днів після мого приїзду до столиці Амвросій Бучма святкував свій черговий ювілей чи бенефіс. Комітет запросив мене з цього приводу на бенкет. Коли присутні після офіційної частини, промов та привітань почули себе вільніше, я випадково проходив біля стільця Максима Тадейовича Рильського і не стямився, як в одну мить опинився на стільці біля поета. Це Максим Тадейович потягнув мене за полу блюзи, посадив біля себе і заговорив про те, що він чув про мій намір відвідати його. Користаючи з такої нагоди, я розказав про листа Остапа Вишні до Сталіна і про прохання передати копію голові Верховної Ради Гречусі. Тут же я поінформував поета, які обставини примусили мене цю копію знищити, про ситуацію, яка склалася біля мене та й про те, що вже чимало часу пройшло від мого приїзду і тому годі було того листа далі зберігати.

Максим Тадейович, підсуваючи мені склянку, сказав, що я поступив правильно, бо він не був би в стані виконати це прохання. – Клопотання Максима Рильського у справі Остапа Вишні не поможуть чіб'юському в'язневі, тільки навпаки, ще більше ускладнять і загострять режим для нього в ізоляторі, а клопотільникові збільшать турбот, яких йому доля й досі не жаліє.

Вся ця розмова велась у нервовому поспіху, непомітно для сусідів за столом, одначе мій співбесідник не міг приховати свого внутрішнього хвилювання… Його зовнішній вигляд говорив про скорботу і біль за долю приятеля, про жаль, що надії, які на нього він покладав, виявилися марними, нереальними. Максим Тадейович не міг приховати терзань совісти. Свою пасивність, свою безсилість, що не дали змоги простягнути руку допомоги другові в тяжких хвилинах життя, здавалось, відчув він як гріх, якого не могло змити ніяке каяття.

Що ж таке дружба? Які ж обов'язки накладає справжнє побратимство? Це ж не формальне, ні до чого не зобов'язуюче відношення між людьми, які силою обставин або за взаємним тяготінням співживуть, співтворять і спільно несуть тягар тяжкого ярма. Це глибока, кров'ю облита любов людини до людини. Проте, дружба у двадцятому столітті, в добі тоталітарного насильства і безправ'я, дружба під пануванням російського більшовизму – приречена на нелюдяне випробування. Не всі здатні нести і перенести такі випробування, що нависли над головами громадян «есесерії». Не всім дано сил і снаги. Обвинувачувати тих, які не в стані протиставитись насильству державного апарату з його перфідною системою спеціяльних установ та їх катівських метод – це легко, але безвідповідально. Обвинувачам, поки винести свої суворі засуди, слід би зважити ті обставини, в яких довелося грішити підсудному.

Мені було неймовірно боляче за Максима Тадейовича. Йому, як це було видно, було ще болячіше признатися у своїй безпомічності й безпорадності. Він, напевно, довго роздумував над тим, чи його клопотання ще більше не ускладнять долі ув'язненого Остапа Вишні. Коли б на це зважилась людина, яка була поза межами підозрінь, якої репутація не була заплямлена минулим, можливо, що тоді були б хоч мінімальні шанси на успіх. У даному випадку інтервенція Максима Тадейовича могла насправді тільки пошкодити. Однак, такі роздуми не були виправдовуючими аргументами для Павла Михайловича. Він був одержимий тільки одним бажанням: скоротити своє перебування в ізоляторі. Він конечно хотів добитися перегляду присуду харківської «трійки» ҐПУ, через яку він сім років догоряє в ізоляторі.

Що ж я маю йому сказати? Як його розрадити? Хіба він збагне міркування та сумніви киян, і того, на кого він покладав свою мрію визволення із каторги? Він не знав, що розв'язка всієї справи в руках тільки одного Сталіна. Верховна Рада УРСР була безвладною. Ця установа не могла тоді й пальцем кивнути для облегшення долі своїх громадян. Не вона була верховною інстанцією для смертників своєї країни. Оригінал листа пішов прямо у Кремль до Сталіна. Однак, копія повинна була нагадати українському суспільству про долю одного з визначних земляків, який свого часу самопосвятно оббивав пороги голови ВУЦВКу Григорія Петровського в не одній подібній справі. Місію цю мав узяти на себе приятель – Максим Тадейович Рильський. Остап Вишня не довіряв цього завдання комусь іншому, який би зміг виконати це без ніяких труднощів, в якого не було обтяжливої минувшини, і таких було чимало… Але довголітній соратник в одній і тій же воді був купаний. Голос його і клопотання мали прогриміти на всю країну, мали пробудити совість заляканих і затурканих земляків і закликати їх стати в оборону рідного і щирого побратима.

Останнього доручення я так і не виконав, листа не передав, але сказати Остапові Вишні всю правду я теж не відважився. Я не мав відваги завдати йому такого болю і зневіри у людську дружбу. В його положенні, в його моральному стані, трудно було піднятися до висот розуміння і прощення. Його придавлювали обставини, він фізично був вичерпаний, чекав тільки на поміч від тих, яким сам не раз помагав, ризикуючи своєю головою. В тому часі він не був спроможний збагнути тих, які не могли розрубувати заплутуваних вузлів з такою легкістю, якою володів він. Остап Вишня не раз і не одному помагав, не зважаючи на обставини і небезпеки. Ось тому то я попросив нашого спільного однокашника Григорія Івановича Добриніна, який кілька тижнів перед війною приїхав із Чіб'ю на короткі відвідини родини, переказати Павлові Михайловичу, що доручення я виконав і що копія листа його до Сталіна пішла до адресата заплянованим ним же шляхом. Я сказав неправду, бо правдою я не зважився ще більше обтяжувати і без цього невідрадне життя Павла Михайловича.

Після моєї розмови з Максимом Рильським я знищив копію листа Остапа Вишні до Сталіна, чого й досі сам собі не можу простити. Цей лист був вимовним свідченням епохи. Однак тоді я боявся, щоб лист не попав у руки переслідувачів автора.

Довідка 3 відділу 3 управління НКВС СРСР на спостережно-агентурну справу № 586 «Зоологія»

19 вересня 1941 р.

Сов[ершенно] секретно

Наблюдательно-агентурное дело «Зоология» заведено 6 июня 1941 г. на группу украинских националистов, отбывающих наказание в лагерях ГУЛАГа НКВД СССР.

По делу проходят:

1. ГИРНЯК Иосиф Иосифович, 1895 г. рождения, урож. Галиции, украинец, гр-н УССР, артист театра «Березиль», беспартийный, осужденный как член УВО, б. доброволец сичевых стрельцов галицкой армии.

2. ГУБЕНКО Павел Михайлович (Остап ВИШНЯ), 1889 г. рождения, урож. Харьковской области, беспартийный, по национальности украинец, гр-н УССР, член президиума оргкомитета писателей Украины, бывш. член УПСР, участник подпольной конференции УПСР в 1923 г. В 1920 г. привлекался к ответственности по делу ЦК УПСР. Участник ликвидированной в 1931 г. к.р. организации УНЦ, член президиума оргкомитета писателей Украины.

3. ЛЕБЕДЬ Максим Максимович.

4. ШУДРИН Степан Васильевич, б. аспирант института Марксизма в Харькове, отбывающий срок наказания в Ухтпечлаге.

5. ГЖИЦКИЙ С. В. (очевидно, В. – З. –