Читати книгу - "Війна з Росією"

14:00, неділя, 14 травня 2017 року Конференц-зал Північноатлантичної ради, Штаб-квартира НАТО, Брюссель

Останнього разу Північноатлантична рада збиралася в неділю шість років тому, під час Лівійської кризи 2011-го. Важкою ходою Мак-Кінлі ввійшов до зали. Він добре знав, що ні від кого з цієї когорти послів НАТО не варто чекати підтримки. У виразах їхніх облич прочитувалися шок і небажання вірити в те, що Путін знову заскочив їх усіх зненацька цією сьогоднішньою ранковою атакою, і що його мета — створення наземного коридору в Крим. Кожному з них не давало спокою запитання: а чи зупиниться він на цьому?

Мак-Кінлі надто добре розумів важливість теперішньої своєї ролі. Особливо ж гостро він відчув це тоді, коли його погляд зупинився на прапорах усіх двадцяти восьми країн НАТО, що, розташовані за абеткою, висіли на флагштоках уздовж стін залу. Саме тут, за цим круглим столом у центрі залу засідань, де і зараз сидять посли держав, ще з моменту створення НАТО в 1949 році виходили з безлічі кризових ситуацій, обговорювали чи відкладали, блокували чи вирішували дуже багато питань щодо оборони Західної Європи і північноатлантичної зони. У минулому НАТО якимось чином завжди вдавалося знаходити вихід зі складних ситуацій, і нині воно теж було сповнене рішучості.

У залі панували звичні гомін і метушня, поки посли займали свої місця, а їхні ад’ютанти та секретарі влаштовувалися на стільцях позаду. Мак-Кінлі побачив, що адмірал флоту США, Верховний головнокомандувач Макс Говард уже сидів поруч із головою Військового комітету Кнудом Варом.

Головнокомандувач підкликав Вара до себе.

— Я попросив Девіда ознайомити Північноатлантичну раду з тим, як ми просуваємося у вирішенні питання надання країнами-членами НАТО потрібної військової допомоги, — пояснив він.

— Чудова ідея. Що думаєте про це, Девіде? — поглянув Вар на Мак-Кінлі проникливими блакитними очима.

— Боюся, що не така вже й чудова, Кнуде. Я й досі дуже сумніваюся в успішному вирішенні цього питання, — відповів Мак-Кінлі, сідаючи позаду Говарда та впорядковуючи свої папери.

Саме в цей момент у зал увійшов Генеральний секретар Радек Костілек, стрижений під «іжачка» та засмаглий після відпочинку на Мальдівах. У шістдесят два роки він і досі був молодим на вигляд і мав хорошу фізичну форму. Коли зайняв місце головуючого, конференц-зал одразу ж затих. Перш ніж розпочати, він неквапом роздивився усіх, адже мав переконатися, що увага аудиторії повністю зосереджена на ньому.

Костілек одразу ж почав із головного.

— Пані та панове, — мовив він серйозно, — кожен із вас знає, що сьогодні вранці російські війська вдерлися в Україну під приводом відповіді на так звану терористичну атаку донецької школи. У Нью-Йорку незабаром відбудеться засідання Ради Безпеки ООН. І ми повинні обговорити нашу позицію щодо цієї агресії. Але спершу я хотів би попросити Верховного головнокомандувача проінформувати Північноатлантичну раду про теперішню ситуацію.

Адмірал Макс Говард нахилився вперед у своєму кріслі. Мужнє обличчя, форма з аксельбантами та широкі стрічки з орденами надавали йому солідності й одразу привертали до нього увагу.

— Пане Генеральний секретарю, пані та панове, зараз НАТО стоїть перед великою загрозою миру. Ми вже були свідками того, як Росія атакувала і збивала американські літаки, що брали участь в законних навчальних заходах у межах українського повітряного простору, називаючи це провокацією. За нашими даними, напад на школу в Донецьку був здійснений російською стороною, щоб створити підстави для порушення режиму припинення вогню. Сьогодні рано-вранці російські регулярні війська вдерлися в Україну — цінного для НАТО партнера. Росіяни почали повітряно-десантну операцію з допомогою своєї 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії: вона має забезпечити охорону основних вузлів зв’язку вздовж головної лінії наступу на півдні України в напрямку Криму. Згодом із допомогою 20-ї гвардійської танкової бригади, яку підтримували військові сили з повітря та Азовського моря, росіяни атакували материкову частину. Маю сказати, що їм таки вдалося досягти всіх своїх первинних цілей — вони захопили стратегічно важливий Маріуполь та створили для себе сухопутний коридор із Росії до Криму. На цьому етапі ще дуже рано говорити про те, чи будуть росіяни просуватися Україною й далі, але ми не можемо обійти увагою і цей сценарій розвитку подій, оскільки українська армія змушена була капітулювати.

Говард водив поглядом по залу, чекаючи запитань.

— Що ви, пане Верховний головнокомандувачу, можете порадити нам? — запитав Костілек.

— Пане Генеральний секретарю, — продовжив говорити Говард, — у військовому плані НАТО майже нічого не може зробити для припинення агресії Росії щодо України. Альянсу зараз необхідно продемонструвати рішучість і готовність захищати самих себе. Перш за все, ми маємо не допустити розвитку кризи. Я вважаю, що НАТО має якнайшвидше мобілізувати всі свої резерви для протистояння агресії, спрямованої на будь-якого його члена. Фактично це означатиме вагоме скорочення терміну для повного розгортання об’єднаної оперативної групи підвищеної бойової готовності, а також сил надшвидкого реагування НАТО. Також було б доцільно розмістити наші війська у країнах Балтії, щоб попередити будь-який несподіваний наступ росіян. Але все це неможливо без надання країнами-членами НАТО потрібних військових сил і техніки.

Кинувши оком на всіх за столом, Мак-Кінлі побачив, як декілька послів згідливо кивнули: для Латвії, Литви, Естонії та Польщі це було важливо, оскільки наступними жертвами у списку Росії могли стати саме вони. Обличчя інших, зокрема представників Німеччини та Італії, були незворушними та байдужими. І це нічого доброго не віщувало. Потім він глянув на елегантну даму — леді Флору Монтроуз, посла Великої Британії у НАТО, ерудовану випускницю Оксфорду із бездоганним кольором обличчя. Її реакція була дуже важливою: якщо вона дотримуватиметься тактики вичікування в цій кризовій ситуації, його позиції послабляться навіть попри те, що він є офіцером НАТО, а не просто британським військовим. Тож Мак-Кінлі відчув певне полегшення, побачивши ледь помітне схвалення на обличчі своєї британської колеги, коли йшлося про підтримку Східної Європи. Отже, з Вайтхоллом[14] проблем не повинно бути. Принаймні зараз.

Говард подивився на Костілека:

— Пане Генеральний секретарю, я вважаю, що заступник Верховного головнокомандувача як людина, відповідальна за втілення стратегії НАТО, має повідомити Північноатлантичній раді, як далеко ми просунулися в питанні створення таких сил надшвидкого реагування.

— Дуже добре. Доповідайте, — звернувся Костілек до Мак-Кінлі.

Той обвів поглядом усіх послів. Напевно, цей момент стане дуже драматичним для НАТО, але він мусить залишатися спокійним, урівноваженим і зосередженим.

— Пані та панове, скажу коротко. По-перше, дозвольте мені наголосити, що НАТО вже має незначну