Читати книгу - "Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова"

    Олексій повернувся в автівку, натиснув на педаль газу, колеса скрипнули й та рушила з місця.

- Що в папці? - Намагаючись стримати емоції, й розмовляти спокійним, буденним тоном, запитала Ада.                  

- Нічого такого, - знизав плечима Лекс, - сама поглянь.

    Він поліз у кишеню й дістав свій смартфон.            

- Якісь обрізки з старих газет, а далі просто пусті аркуші паперу. Я ж не думаю, що Арестов -  агент спец служб й на тих папірцях інформація нанесена спеціальними невидимими чорнилами, - пожартував він.

- Та який там спецагент! – Фиркнула вона.

    Дійсно, на фото статті з старих газет тридцятирічної давнини, ще коли її батько тільки починав кар’єру. Нічого страшного чи кримінального.                                  

- Адо! То що за шпигунські ігри? Заради старих газет?

- Я сама в шоці! – Відповіла вона й на якийсь час замовкла.

      Олексій вже встиг виїхати за місто й зупинив автівку на узбіччі. Літнє сонце  почало сідати, а вид й справді неймовірний на Дніпро та мальовничий Київ.               

- Може все ж таки поясниш? Якщо, як ти там казала, я єдиний до кого ти звернулася, то принаймні хочу знати, що то було! – Він спробував зазирнути в її очі, зараз коли вони удвох вибралися з авто й дівчина зовсім поруч.

- Коли я декілька місяців тому заявила Павлу, що хочу розлучитися з ним, він почав шантажувати мене, що коли я не відмовлюся від цієї затії, то оприлюднить чорне досьє на мого батька, та його зв’язки на початку кар’єри з кримінальними авторитетами.

- Що за маячня? От же ж… - Лекс ледь втримався, щоб у адресу Арестова не полетіли не зовсім улесливі слова.

- То він шантажував тебе, маючи у тій папці вирізки з старих газет?

- Звідки мені було знати?  Я вірила! Бо він казав, що коли правоохоронні органи й журналісти почнуть розслідувати цю справу, весь бізнес полетить до дідька. Що йому нічого втрачати, якщо через розлучення все повернеться під мій контроль.

- Фантазії йому не віднімати! Браво!        

- Справа навіть не у фірмі й грошах, а у чесному імені батька, - зітхнула вона.      

- Але ж на кону твоє життя теж, з тим покидьком! – Видихнув Лекс.           

- Давай не будемо більше повертатися до цієї теми! Будь ласка, Лексе! Я зараз відчуваю себе такою дурепою, - зі схлипом продовжила Адель.          

- Йди сюди, - Олексій ніжно обійняв дівчину, коли вона вагаючись зробила крок до нього.

Так і стояли якийсь час, він ніжно та так заспокійливо гладив її по голівці, а вона почала відходити від пережитих сьогодні негативних емоцій. Адреналін потрошку відпускав.

- Сонце вже сіло, будемо їхати вже.

- Знову у мою в’язницю, -  гірко посміхнулася вона.

- Не знаю, думаю, не сама гарна ідея, автівку не кину, та й по лісу вночі блукати… Тому, як один з варіантів можу запропонувати ніч на не дуже зручному ліжку у своєму холостяцькому помешканні. Обіцяю вести себе дуже пристойно, - посміхнувся Олексій, - що приготую вечерю не обіцяю, бо у холодильнику миша повісилася, все ж таки не бути вдома три тижні. Зате можемо по дорозі заїхати в Мак, не знаю правда, чи ти їстимеш гамбургер.

- Ну якщо лобстерів сьогодні не буде, - пошуткувала вона, - то гамбургер теж підійде.

- Тоді, мій вірний штурмане, тримайся…