Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

Ваш

Бруно Шульц

Закопане, 3 VIII 1935

Вашу листівку я отримав із дому допіру сьогодні.

45

Дорогий Колего! Шкодую, що Ви не можете тепер приїхати, але й справді, обставини несприятливі. З помешканням д. важко, і дорожнеча теж значно пішла вгору. Я ще залишуся, мабуть, до 3-го тижня серпня, тобто десь до 20-го. Гадаю, що сплати курортного збору можна буде уникнути. Здається, свято гір закінчується 14-го. Я б хотів, щоб Ви мешкали разом зі мною, що стане можливим після від'їзду гостей, котрі тепер переповнили пансіонат. Із того свята гір я ще властиво нічого цікавого не бачив. Всупереч очікуванням, я живу тут дуже самотньо. Бачуся тільки іноді з Віткевичем і критиком Пломенським[163]. Я також не працюю, тільки намагаюся фізично відпочити, бо, як Ви пригадуєте, я завжди був вутлим і далі таким залишаюся (53 кг).

З п. Яворським я не бачився. Тому сподіваюся, що Ви 14-го або 15-го виїдете, так, щоб ми ще змогли тут провести разом кілька днів. Я не ходжу в гори — страждаю від запаморочення та боязні простору. Коли одного разу я зіп'явся на значну висоту, то мусив просити незнайомця, щоб той мене провів додолу.

Очікуючи на Ваш приїзд, сердечно Вас вітаю.

Ваш

Бруно Шульц

середа [8 VIII 1935]

46

Дорогий, Давній, Добросердий Приятелю!

Скільки б разів я думав у той час про Вас, то відчував гострі докори сумління і сором, що так тоді супроти Вас повівся. Чому так трапилося — Ви самі мені пояснили у Вашому добродушному листі. Я не панував тоді над моїми нервами, моїм роздратуванням і моїм розпачем[164]. Чому я потім мовчав, попри те, що Ви нагадували мені про себе, надсилаючи мені «Kamenę»? Мабуть, від сорому, вважаючи мої стосунки з Вами заляпаними болотом і зіпсованими. Між тим, Ви самі у своїй добросердності відгукнулися до мене. Ви знову потрапили на важкий для мене момент. Я тільки-но остаточно порвав із нареченою. Моє знайомство з нею було смугою страждань і важких хвилин. Зрештою, я відчуваю як полегшу те, що вона порвала зі мною остаточно. Повідомлення в газетах було помилковим. Я не взяв з нею шлюбу. Хоча я мав би тішитися тим розривом — я тепер відчуваю страшенну порожнечу й нікчемність життя. Не можу нічого робити, не можу взяти до рук жодної книжки, бо мене жахливо паморочить і нудить. Чи переживали Ви коли щось такого? Я не впізнаю сам себе. Я, в котрого голова завжди була повна питаннями, проблемами, котрого завжди збуджували різні ідеї, тепер волочуся порожній, бездумний і млявий, і маю таке відчуття, що то вже кінець усьому. Багато місяців я вже нічого не пишу, не можу написати найменшої статті. Навіть написання листа потребує від мене величезного зусилля. Я також уже давно не отримую жодних листів, і сам нікому не пишу. Відчуваю, що то все є не лише результатом моїх сердечних переживань, але що я увійшов у якусь у [sic!] нову фазу життя, домінантою якої є велике та засадниче розчарування — злиденність життя.

Книжку мою[165] я віддав до друку ще в січні. Коли вийде — не знаю, не цікавлюся тим, бо книжка та мене не тішить. Це збірка усіх новел, які вже були надруковані в журналах. Месія[166] лежить перелогом.

Що Ви поробляєте? Як Вам ведеться в житті? Природно, що кожна звістка від Вас буде мені дуже мила. Не гнівайтеся лише, якщо я іноді не одразу відповім. Я ще не маю програми на канікули — не можу здобутися на жодне рішення. А Ви? Чи будете десь близько?

Обіймаю Вас дуже сердечно.

Ваш

Бруно Шульц

Дрогобич, 2 VI 1937

47

Любий Колего!

Знову маю нечисте сумління, що не відписав Вам, але якось не зміг здобутися на відповідь на Вашого красивого та глибокого листа. Я перебував упродовж 4 тижнів на селі неподалік від Турки майже, цілком самотній. Я не мав розради з тої самотності і позбувся старої та глибоко в мені вкоріненої ілюзії, що я створений для самотності. Може, колись і був, а нині зяє на мене порожнеча і мертвотність краєвиду, я не можу вже сам поживитися при столі Господа Бога. Негоже постійно скаржитися, і не по-чоловічому це, але мушу сказати, що щось у мені попсувалося. Чи Ви знайдете ще щось у світі дійсно красивого та надихаючого, чи здатні Ви до ентузіазму? Мені здається, що світ став нудним.

Чи Чортків розташований неподалік від Кременця-Подільського? Там задіяний мій приятель, маляр Яніш[167], на реставрації розписів у Кременецькому ліцеї. Я збирався до нього з'їздити, щоб побачити Поділля і степ, і степовий місяць. Проте не знаю, чи з того щось вийде. Якщо будете в Кременці, передавайте йому вітання. Дуже розумний і бравий чолов'яга. Якби я туди поїхав, то побачився б із Вами.

Дуже сердечно Вас обіймаю та вітаю.

Бруно Шульц

4 VIII 1937

48

Дорогий Зеноне!

Ваш лист наздогнав мене в Познані, де я гостюю в однієї приятельки[168]. Велике спасибі Вам за сердечну пам'ять. Поки що відписую тільки кілька слів, відкладаючи докладнішу відповідь до часу повернення додому. Звідти я надішлю щось невелике для «Kameny», бо тут нічого не маю. Тут я маю справу із «Promem»[169]. Стосовно праць, пов'язаних із ілюмінацією та адресами, маю тільки кілька чисел «Grafiki»[170]. Якщо Ви того не знаєте, то я Вам охоче перешлю. Там є різні такі речі. Я [гостюю] в дуже милих і інтелігентних людей, але вже завтра виїжджаю. Чи знаєте Ви Познань?

Дуже сердечно Вас обіймаю та вітаю.

Бруно

Обов'язково прочитайте Фердидурке[171] — геніальний твір!!

[5 І 1938]

49

Дорогий Зеноне!

Даруйте, що так рідко і скупо пишу, що не віддячуюся достатньо за Вашу сердечність. Ви надіслали мені гарного та сумного вірша, за який Вам сердечно дякую. З мотивом того вірша резонує моя печаль. Це наша спільна печаль старіння, розчарування, оголеного скелету істини. Чи гадаєте Ви, що ту печаль можна зробити рушієм якоїсь творчості, що її можна мистецьки зужити, нагодувати демона творчості власного