Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Привіт усім! - широко усміхнулася Валя, показуючи нам свої білосніжні зуби. В той момент у мене було бажання показати їй язик. Знаю, що по дитячому, але по - іншому не хотілося. Єдине, що мене стримало це Даня, який стояв поряд.  

- Ти що тут забула? - не приховуючи свого роздратування запитав хлопець. 

- Гей, друже, легше! Це я запросив Валю! - заявив Ілля і ми з Данею одночасно розгубилися. Я то думала, що Іллі не подобається ця дівчина, тоді навіщо він запросив її сюди? Щоб позлити друга чи мене?.. 

- Вирішив зробити мені сюрприз? - невдоволено запитав Даня. - Не думав я, що ти здатен на таку підставу, друже. 

Я розгублено спостерігала за тим, як хлопець швидко виходить з кухні і боролася з бажанням кинутися за ним. Все ж таки я не мала жодного права цього робити і головне, зовсім не знала, що зараз відчував Даня. А якщо йому боляче бачити колишню кохану? Що, коли він все ще в неї закоханий? 

- Дівчата, ви тут знайомтесь, а я піду розпалювати мангал. – абсолютно спокійно заявив Ілля і теж вийшов з кухні.  

Я ж залишилася в компанії Валі, її подруги і ще двох дівчат. Останні виявилися доволі приємними особами і ми швидко знайшли спільну мову. Іра виявилася рідною сестрою Іллі, а Ліза двоюрідною. Дівчата допомагали мені в приготуванні страв, а Валя з подружкою заявили,  що втомилися з дороги і відправилися шукати свою кімнату. 

Невдовзі до нас приєдналася Єва і ніяк не могла второпати, що тут забула Валентина. Схоже її появи ніхто не міг зрозуміти, окрім того,  хто її сюди запросив. Розклавши усе по тарілках ми з дівчатами занесли усі страви в вітальню, де уже стояв стіл. Через деякий час до нас приєдналися і інші гості, та Дані серед них не було. Я одразу зрозуміла, що він скоріш за все просто не хоче сидіти за одним столом зі своєю колишньою дівчиною. Саме тому посидівши в компанії гостей деякий час,  я вирішила пошукати хлопця. Поклала на тарілку кілька шматків шашлику, бутерброди і з усім цим добром пішла на пошуки Даниїла.  

Знайшовся хлопець доволі швидко. Коли я проходила коридором, то побачила його з вікна на задньому дворі. Він робив щось біла мангала із абсолютно серйозним виразом обличчя. Не довго думаючи я одягнула куртку і попрямувала до нього.  

- Чому ти не заходиш в будинок? - запитала, підходячи ближче. 

- Не хочеться. Думаю, що ти розумієш чому. - відповів Даня і зацікавлено витріщився на тарілку в моїх руках. - Це мені? 

- Ага. Я подумала, що ти зголоднів. - під прямим поглядом хлопця я одразу зашарілася, а він на щастя усміхнувся. Підійшов ближче, але забирати з моїх рук тарілку не поспішав. - Ти така мила коли соромишся. І чому я одразу цього не помітив? 

Перед тим як забрати посуд з моїх рук, Даня швидко поцілував мене в губи. Це було настільки приємно, що подих перехопило.  

- Складеш мені компанію? Не хочу йти до гостей. - запитав спокійно, а мені здалося, що зараз я готова йти за ним хоч в вогонь, хоч в воду. 

- Звичайно. -  усміхнулася і відчула як настрій миттєво злітає до небес. 

Даня ледь помітно кивнув і взявши  мою руку в свою повів в протилежний бік від будинку. Я боялася запитати куди ми йдемо, лише краєм ока спостерігала за нашими руками і тихенько мліла від щастя.  

- Тут є одне чудове місце де можна просто посидіти і подумати про усе на світі. - пояснив хлопець, а я здивовано витріщилася на річку, що простягнулася далеко за обрій. Саме її я бачила з балкону своєї кімнати, але навіть подумати не могла, що опинюся поряд з нею, та ще й в компанії хлопця, якого люблю без тями. 

- Як тут красиво! - видихнула, спостерігаючи за тим,  як пожовкле листя повільно опускається на водяну ковдру. - Просто дух перехоплює. 

- Це точно. Тут прикольно, особливо літом. Можна скупатися. - відповів Даня. - Ти замерзла? 

Хлопець помітив як я кутаюся в тоненьку куртку, тому що вона зовсім мене не зігрівала, особливо біля води. Не встигнула я і слова вимовити, як він поставив тарілку просто на землю, вкриту листям і обняв мене зі спини. Руки хлопця зійшлися у мене на животі, а його тіло міцно притискалося до моєї спини. Я вже говорила, що перебувала на сьомому небі від щастя, але зараз я полетіла в космос від емоцій, що розривали мене з середини. 

- Так краще? - шепнув мені на вухо і обпалив гарячим подихом щоку.  

- Ага. - це все, що  я змогла видавити з себе.  

- Я часто бував в гостях у Іллі, але це місце знайшов лише тоді, коли хотів усамітнитися. -  несподівано почав відкриватися мені хлопець. - Був період коли мені не хотілося жити і кожен крок причиняв страшенний біль. А тоді я прийшов сюди і довго спостерігав за тим, як вода переливається відблисками на сонці. 

- Цей період пов*язаний з твоїми батьками? - запитала доволі невпевнено. Хотілося вірити, що Даня зараз не відправить мене подалі від себе, щоб не пхала свого носа куди не треба. 

- Ти вже встигнула вивчити мою біографію? - рівним тоном запитав Даня і я не могла зрозуміти, злиться він чи ні. 

- Я не навмисне, просто мені розповіли про тебе. - не хотілося щоб  він думав наче я спеціально збирала про нього інформацію.  

- Чомусь мені хочеться тобі вірити. - хмикнув Даня. - Мої батьки померли два роки тому, потрапили в автомобільну аварію. Тоді мій світ поділився на дві частини і хотілося хоч якось позбутися цього клятого болю. В той день я мав бути з ними в тій машині, але посварився з батьком і заявив, що не хочу їхати нікуди.  Тепер мене не  покидає відчуття провини. Можливо, якби я був там, усе склалося б по - іншому. 

Не витримавши напруження, яке створював хлопець своїми словами, я обернулася в кільці його рук і тепер дивилася просто в очі. Те, що він відкрив мені таку болючу частину свого минулого дорого коштувало і я хотіла відплатити йому тим самим. 

- Не говори так. Якби ти був в тій машині,  то теж міг загинути. - сердито випалила. - Хіба це правильно так думати? Ти молодий, красивий. У тебе все життя попереду, тому не забивай голову всякими дурницями і просто будь щасливим. Якщо у тебе з*явився шанс жити далі, то не варто ним нехтувати.