Читати книгу - "Спомини"

Посол вислухав мене з великим інтересом, а тоді сказав, що навіть якби його керівництво могло отримувати цілком точну й певну інформацію про громадську думку в Сполучених Штатах, то їм усе одно доводилося б тим чи іншим способом визначати, яку позицію займає з кожного конкретного питання американський уряд.

Я зауважив, що позиція американської влади — ніяка не таємниця. Якщо перший секретар Хрущов хоче довідатися про позицію американського керівництва щодо певного питання, то найпростіший спосіб це зробити — запитати в президента.

Посол сказав, що саме так воно тепер і є. Між Хрущовим і Кеннеді не було прямих контактів від самої Карибської кризи аж до 19 грудня 1962 року, коли перший секретар знову написав президенту листа про деякі справи, щодо яких СРСР і США треба було б домовитися. З того часу пряме спілкування двох голів держав дало змогу досягти великого поступу. Одним із результатів такого діялогу стало й пом’якшення тональности публічних виступів.

Саме в цей момент нас повідомили, що прийшов отець Морліон. Посол зрезюмував для отця Морліона те, що просив переказати перший секретар Хрущов. Морліон висловив щиру вдячність за новину про звільнення архиєпископа Сліпого і сказав, що тепер слід подбати про створення таких умов, які б дозволили всім сторонам сповна додержати своїх зобов’язань про нерозголошення подробиць справи.

Було вже пів на четверту, і ми підвелися, щоб іти. Посол провів нас униз у фойє. Ми з отцем Морліоном перейшли вулицю і там, у вестибюлі штаб-квартири Національної профспілки робітників автомобільної промисловости, знайшли телефон-автомат.

Ми одразу ж додзвонилися в Рим до монсеньйора Кардінале. Він був надзвичайно радий новині про звільнення архиєпископа Сліпого й сказав, що негайно повідомить Святого Отця, а тоді чимскоріш передзвонить нам і скаже, як краще переправити архиєпископа на Захід. Уже за кілька годин ми дали знати послу Добриніну, що архиєпископа слід було б доставити у Відень; там в аеропорту його зустріне представник Ватикану й негайно вилетить з ним у Рим.

Усе пройшло без інцидентів. У таборі архиєпископа Сліпого відвідав один з високих радянських чиновників і повідомив, що є домовленість про його звільнення і що його переправлять до Риму, де його вітатиме сам папа. Йому переказали, що Хрущов вважав, що було би добре, щоб на зустрічі з папою Сліпий одягнув єпископські ризи. Охоронець сказав архиєпископу Сліпому, що цю справу Хрущов довірив особистому кравцеві. Таке завдання найпрестижніший кравець Радянського Союзу дістав, мабуть, уперше. (Згодом мені казали, що архиєпископ Сліпий не міг повірити, що все це правда. Спершу він думав, що це якийсь підступ. І тільки одягнувши нові ризи й поглянувши на себе в дзеркало, він усвідомив, що свобода справді близько).

Дорогою до Відня, де його чекав представник Ватикану, з архиєпископом обходились дуже люб’язно та ввічливо. В містечку Орте неподалік від Риму його зустрів монсеньйор Кардінале, який супроводив його до затишного пансіонату в одному з поблизьких монастирів. Через кілька днів Сліпого відвезли до Ватикану, де його привітав і обняв папа Іван XXIII. За два дні архиєпископ знову повернувся до пансіонату. Про те, де він перебуває, знало всього кілька осіб.

Однак тут стався нещасливий випадок, який затьмарив успішне завершення справи. Через два дні після звільнення архиєпископа мені подзвонив посол Добринін із Вашингтона й запитав, чи читав я сьогоднішні газети. Я сказав, що ні. Посол порадив поцікавитися, що вони пишуть.

А тоді прочитав мені замітку під заголовком: “ЄПИСКОП РОЗПОВІДАЄ ПРО БІЛЬШОВИЦЬКІ ТОРТУРИ”.

Він попросив мене прокоменувати це. Мені знадобилося кілька секунд, щоб узяти себе в руки. Я сказав, що не знаю, в чому тут річ, але я переконаний, що домовленостей із радянською стороною ніхто не порушував. Я додав, що негайно зателефоную у Ватикан і з’ясую все, що зможу.

Монсеньойор Кардінале був глибоко шокований, коли я сказав йому по телефону, що пишуть сьогоднішні американські газети. Він сказав, що архиєпископ Сліпий не розмовляв із жодним журналістом, і розцінив цю публікацію як чистісіньку вигадку. Він також сказав, що Ватикан негайно внесе ясність, а зокрема, що “Osservatore Romano” опублікує на першій сторінці заяву, в якій з посиланням на папу стверджуватиметься, що останні газетні публікації про архиєпископа Сліпого не заслуговують довіри і невдовзі папа й сам архиєпископ їх спростують.

Ватиканських урядників найдужче непокоїло те, що цей випадок міг стати на заваді заходам задля звільнення інших католицьких єрархів, ув’язнених у країнах комуністичного табору.

Я зателефонував послу Добриніну і сказав йому, що оті газетні публікації з’явилися без відома Ватикану й самого архиєпископа Сліпого і що вже в наступному числі “Osservatore Romano” справа буде з’ясована з посиланням на самого папу. Тоді я написав першому секретарю Хрущову листа, в якому наголосив, що архиєпископ ні під яким виглядом не спілкувався з репортерами. Надходили сотні прохань про те, щоб він дав інтерв’ю чи виступив із заявою, але всі вони були відхилені. Я також писав, що переказав папі розповідь першого секретаря про візит маршала Тита й про його некоректне висвітлення в радіоновинах — і згадав слова Хрущова про те, що “деякі журналісти просто не вміють як слід подати добру новину”.

Насамкінець я висловив сподівання, що я не помилився, запевнивши папу, що перший секретар не потрактує ці газетні публікації як порушення Ватиканом узятих на себе зобов’язань. Тут я послався на текст, що був надрукованій у рамці на першій шпальті “Osservatore Romano”: “Останніми днями в пресі з’явилися й набули поширення неправдиві відомості про справу архиєпископа Сліпого. Апостольський Престол та архиєпископ Сліпий цілковито відмежовуються від цих повідомлень”.

Хрущов нічого не відповів на мій лист із поясненнями, та й посол Добринін більше до мене