Читати книгу - "Спомини"

університеті, аж поки в листопаді 1939 р. університет не був закритий німецькою владою. В кінці 1940 р. заарештований і висланий у Німеччину, в 1942–1945 pp. був ув’язнений у концтаборі Дахау. По звільненні призначений архиєпископом Празьким. Після приходу до влади комуністів був ізольований, згодом заарештований. У 1949–1962 pp. перебував в ув’язненні, часто переводився з одної тюрми в іншу. В 1963 р. звільнений, жив під наглядом органів безпеки неподалік Праги без права перебувати в столиці. В 1965 р. іменований кардиналом, тоді ж таки дістав дозвіл виїхати в Рим без права повертатися в Чехословаччину. Учасник II Ватиканського собору. Помер у Римі. В 1998 р. розпочався процес його беатифікації. Про нього див.: Jaroslav V. Pole, Bohumil Svoboda. Kardinál Josef Beran. Praha 2008. ">[935]. Чи не погодився б я на ще одну місію?

Груднева подорож до Москви коштувала мені тривалого нападу дизентерії, яка залишила мене геть ослаблим. Я сказав отцю Морліону, що, можливо, було б краще, якби за цю справу взявся хтось інший. Він відказав, що йому б не хотілося випробовувати моє здоров’я, але в таких справах конче потрібна тяглість — хто почав справу, той і веде її далі.

Наступного тижня, приїхавши у Вашингтон, я зустрічався за обідом з Ральфом Данґаном. Я запитав його, чи вважав би він за доцільне, щоб я ще раз з’їздив до Москви. Ральф сказав, що порадиться про це з державним секретарем Діном Раском[936].

Через кілька днів я знову побував у Вашингтоні — мене запросили на обід з державним секретарем. У розмові Раск висловив занепокоєння тим, що переговори про заборону ядерних випробувань зайшли у безвихідь. Він не бачив шансів на те, щоб Сполучені Штати відмовилися від своєї вимоги про вісім інспекцій на рік. Твердження Хрущова про те, що посол Дін пропонував послу Кузнецову домовитися про три інспекції, цілком безпідставні. Раск мав про це докладну розмову з послом Діном і пересвідчився, що радянський представник хибно зрозумів зроблену йому пропозицію. В кожному разі, сказав він, переговори про заборону ядерних випробувань грозять от-от зав’язнути в непереборних труднощах. Якби я зустрівся з першим секретарем і якби в нашій розмові спливло питання про заборону випробувань, то — вважав Раск — я міг би запевнити Хрущова, що Сполучені Штати справді прагнуть досягти порозуміння в цій справі. Зокрема, на його думку, я міг би запропонувати, щоб переговорники з обох сторін тимчасово відсунули набік питання про кількість інспекцій і обговорювали всі інші важливі моменти угоди — а їх десь із півдесятка. А коли переговори про всі інші аспекти угоди будуть завершені, Хрущов і президент Кеннеді могли б зустрітися й особисто полагодити питання про інспекції. Я був уповноважений заявити, що Кеннеді цілком певен: він і перший секретар, діючи в дусі добросовісної співпраці, могли б швидко досягти згоди щодо прийнятної кількости інспекцій.

Після обіду з держсекретарем Раском я зустрівся з послом Добриніним і запитав, чи не передав би він Хрущову моє прохання про ще одну зустріч. Через тиждень посол подзвонив мені і сказав, що Хрущов буде радий бачити мене в Москві 12 квітня. Я повідомив про це Ральфа Данґана і держсекретаря Раска.

Напередодні мого від’їзду до Москви мені зателефонували з Білого дому. На лінії був президент.

“Щодо вашої поїздки, — сказав він, — то Дін Раск уже казав вам, що ми сподіваємося на розблокування переговорів про заборону випробувань. Я не сумніваюся, що Хрущов вважає, начебто Сполучені Штати самі виступили з пропозицією про три інспекції, а тоді самі ж від неї відмовилися. Однак він помиляється. Тут він спирається виключно на звіт Кузнецова про його розмову з Діном. Він напевно скаже вам, що посол Кузнецов уміє уважно слухати й докладно переповідати почуте. На це можете відповісти, що посол Дін має таку саму репутацію й повагу з боку президента США.

Ви також можете сказати, що я не маю ніякого бажання сперечатися про те, чия версія — Діна чи Кузнецова — ближча до правди. Можливо, вони обоє мають рацію. Я вважаю, що тут сталося звичайне непорозуміння без ніякого обману з одного чи другого боку. Спробуйте схилити Хрущова до думки, що йдеться про непорозуміння й не більше. Нема потреби ставити під сумнів чесність і правдомовність чи то посла Діна, чи то посла Кузнецова. Це дасть змогу почати все з чистого аркуша.

У кожному разі, я впевнений, що ви зможете переконати Хрущова, що я добросовісно підходжу до переговорів і справді хочу домовитися про заборону випробувань”.

Президент побажав мені удачі й попросив зв’язатися з ним після повернення з Москви.

На цей раз, пам’ятаючи, що казав мені Хрущов під час мого попереднього візиту, я вирішив узяти з собою двох моїх дочок: двадцятиоднорічну Андреа, тоді вже студентку коледжу, і вісімнадцятирічну Кандіс, що саме закінчувала середню школу.

Два дні ми провели в Римі. Як і попереднього разу, я бачився з монсеньйором Кардінале, архиєпископом дель’Аква й кардиналом Тіссераном. Мені було прикро чути, що папі стало гірше. Тепер він дедалі частіше мусив виконувати свої папські обов’язки, не встаючи з ліжка.

“Нова енцикліка готова; це буде велична спадщина, яку залишить по собі папа, — сказав монсеньйор Кардінале. — У ній говориться