Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

Почув все і в таких деталях, як з листа мені зачитувала. Сидів поруч і тихо на себе лютував. Суми для  мого брата не такі великі, як сам надумав, а діагноз її мами – не дай Бог. Осудити Яру осудив, а сам собі тепер відверто зізнаюсь, що і сам би на що завгодно, мабуть, пішов, якби в таку безвихідну ситуацію втрапив. Говорила вона довго, механічним голосом всі суми вимовляла, перед собою на дорогу дивлячись. Коли замовкла я і слів підібрати не зміг, тому до самого дому тишу не порушували. У двір приїхали і я бігом речі в дім потягнув, у неї відбираючи, а вона і суперечити вже не намагалась. До мене не говорила, лиш поки пояснював що і де  уважно слухала очі відводячи. Єдине що промовила – спитала коли зможе свою пошту глянути. Сказав, що скоро виділю їй персональний комп’ютер і пішов до своєї кімнати. Взяв з полички світ старий ноутбук, видалив геть усе зайве, один лиш браузер специфічний встановив, щоб ніякого сліду не було. Звісно, якщо гарного хакера мають, то відстежити зможуть, та судячи з методів які вже бачив, аж таким спецом тут поки не пахне. Закинув оновлення і поставив на перезавантаження - за годину вже зможу їй віддати. А поки пішов на кухню, вечерю наготовив і до Ярослави постукав.

- Пішли їсти – я все приготував.

- Дякую, не голодна.

Ослиця вперта. На її зріст ваги мало, та чи дієта, чи гидує поруч сісти. Без апетиту пожував, решту на смітник викинув і пішов до себе. Чортів день, все шкереберть. Походив, пішов покурив, знову постукав їй в двері.

- Що таке? – відреагувала, але не відчинила.

- Та хотів дізнатися дещо. Як твоє самопочуття? – тільки ж вчора з лікарні її забрав.

- Це справи не стосується.

Хотів ще щось сказати, та почув кроки що віддаляються і як двері ляснули – у ванну пішла. Чув крізь стіну, як полишила душ і до кімнати повернулась, чув як щось на підлогу уронила. Зреагував лиш коли розпізнав звук, як тіло на підлогу впало. Замок відчинити дуже просто, особливо коли сам його ставив. Підхопив її, на ліжко вклав і під ноги подушку сунув. Бліда, як молоко, аж моторошно дивитись на неї. Навстіж вікно розкрив і влетів у ванну, щоб рушника намочити. Тільки прохолодну вологу тканину приклав до її обличчя, як потроху колір почав до неї повертатись. Повільно повіки підняла, на мене глянула розфокусовано і очима закліпала.

- Все, все, зараз краще стане, лежи, - тихо сказав я.

- Що це було? – заплітаючись промовила Яра.

- Ти знепритомніла. Сподіваюсь просто від голоду.

- Все, мені вже краще, дякую. Просто втомилася, мабуть.

І стала мене відштовхувати. Ще б пак, втомилася! Вчора в лікарні, сьогодні пів дня голодна, валізу потягала, неприємних розмов на додачу отримала.

- Повертаємось до клініки?

- Немає потреби, -  відвела від мене погляд і у вікно втупилася. - Вибач, що потурбувала. Зі мною вже все нормально, отямилась і знову непритомніти не збираюсь.

- Не напружуйся – переконувати і заспокоювати мене не треба, та я поки все одно звідси не вийду.

Заплющила очі і на бік повернулась. Посидів пів години в незручній тиші біля неї, поки остаточно не впевнився, що вже оклигала.

- Ярослава, тобі поїсти треба.

- Це справи не стосується.

- Стосується, якщо хочеш дотягнути до моменту, коли я все довідаюсь. І не треба над собою знущатись через якусь дурну і недоречну  впертість. Я тобі все сюди принесу, а ти з’їж будь ласка. Зайвий раз тобі очі мозолити вже сьогодні не стану.

Зробив як сказав, приніс їй вечерю у ліжко, вийшов ненадовго, а потім забрав назад посуд. Все не з’їла, та все ж хоч трохи калорій у себе закинула. Наостанок, перед тим як заснути, зазирнув до неї обережно, побачив, що вже під ковдру вмостилася. Поставив ноутбук на стіл в її кімнаті і тоді ще раз її спокій порушив.

- Яра, якщо образив...

- Нічого шокуючого і нового про себе не дізналась, добраніч.

А от я дещо нове дізнався – підозр щодо неї не позбувся, та сам сильно сподіваюсь, що помиляюся.