Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

Домандрувалась. Мабуть, відтепер точно в лісі житиму. Може і в шалаші якомусь – ще не відаю, бо досі не доїхали до місця призначення. Та, схоже,  навіть не в рідній області вже, а де саме і не знаю – везуть мов худобу чи меблі. Їхали бозна де околичними дорогами та чигирями якимись, навіть знаків з назвою місцини ніде не побачила. Все подумки гадала коли спинимось, але невдовзі пригальмовувати почали до високого паркану наближаючись. Не хотілось з Назаром балакати, та подиву не стримала.

- Не так вже й далеко від рідного міста ти заховався, - з подивом констатувала я. – Дивно, що Ігнат тебе не відшукав.

- Не дивно, якщо не світитись. Я людина не публічна. Та і не часто останнім часом тут бував – роботи завжди багато.

Більше рота і не розтуляла. Образилась на Назара сильно, та, відверто кажучи,  сама не зрозуміла чому - Дем’ян і не таке мені за останній рік казав. От тобі і товста шкура, яку думала, що відростити зуміла. Дзуськи! Таки підпікало мені добряче і від всіх тих слів що промовив, і від тих що у очах його сердитих побачила. Іноді буває лагідний хоч до рани прикладай, а потім як обпече! Боляче. І вміє так пройняти поглядом, що аж неприємно, до свербіння у грудях. Оця лагідність знову з нього полилась, коли знепритомніла. Мабуть, коротенька прогулянка з валізою мені боком вилізла, йшла і відчувала, що вже недобре, та здатись без бою не могла ж, ідіотка. Але основна причина, звісно, не в тому була. Сенсація мене підкосила. Я від Марка таке почула, що дорогою і не знала куди себе подіти та як стриматись, мов на голках розпечених всю дорогу сиділа. Балакали ми з ним недовго, та і моя і його новини нічого собі які цікаві. Його, в основному. Я нарешті зізналась, що дитини не буде, але реакції ніякої від нього не дочекалась, просто мугикнув: «Ясно» - і по всьому. Замість того ошелешив мене важливішою інформацією. Сказав, отримав на пошту фото, де вони разом з Ігнатом і в дуже приватній атмосфері, настільки, що у нього за це чималі гроші вимагають. Одразу відрубав – платити пройдисвітам не стане, але порадив мені і свою пошту перевірити -  може вудки у дві лунки закинули. Ледь дочекалась того моменту, коли Назар ноутбук дасть. Відкрила, погортала купу вхідних і знайшла один лист з темою «Два веселих друга». Ось воно! Відкривала так обережно, ніби електронний лист вибухнути може. А за враженням так і вийшло – вперше свого чоловіка голим побачила, ще й Марка частково. Матінко рідна! Як таке фото упливе кудись в чужі руки, то жодних спростувань ніхто вже і слухати не стане, словами побачене не виправити. Обидва разом, без одягу, міцно сплетені. Закрила хутко це фото, зірвалась на ноги, походила кімнатою, заспокоїтись намагаючись. Аби ж то… А коли текст прочитала, ще гірше стало. Сума яку вимагають - величезна, я такої ніколи в руках не тримала. Більше ніж Ігнат за мамине лікування клініці перерахував і більше ніж зараз знайду. Закрила кришку нота так гучно, ніби це б примусило той лист зникнути. І строки встановлені на пошук суми невеликі, і де їх взагалі стільки взяти не знаю. Банк грабувати, хіба що. Та знайти десь мушу – Ігнат ніколи не хотів, щоб йому всі кісточки за його уподобання перемивали, тож треба в будь який спосіб викрутитись, а таємницю його зберегти. Так рознервувалась, аж знову зле стало - в голові мов каруселькою все закрутилось. Прилягла, поки знову не гепнулась, а то прибіжить назад той дбайливий братець. Крутила в голові купу думок, та нічого путнього не вигадала. Вранці написала Веніаміну Павловичу, що певний час побуду без зв’язку, тому що відбула на відпочинок, а його прошу дізнатись, як швидко і за яку суму можна салон продати. Впевнена, що цього не вистачить, та з чогось починати треба. То у Ігната для мами кошти просила, тепер вигадувати треба у кого шукати, щоб Ігната прикрити. Ну і чортівня!

З господарем будинку пів дня не бачилась, та присутність його відчувала. Вдавав із себе турботливого привида. Вранці, як з вбиральні вийшла – на ліжку вже сніданок на підносі стояв. В обід – так само. Вже і до вбиральні ходити страшно. Як сонце за обрій покотилось, почула дим від цигарки. Закортіло так, аж сил втриматись забракло. Дочекалась, коли Назар повз мене до своєї кімнати протупцює і пішла на веранду пачку шукати. Ще і підкурити цигарку не встигла, як рука переді мною промайнула і бажане з рота висмикнула.

- Не треба, Ярослава.

- А це ще з якого дива?!

- З такого. Знову на підлогу гепнутись хочеш?

- Вже не гепнусь, якийсь полтергейст мені смаколики весь час носить, тож не голодна.

- Все одно не дам.

Взяв всю пачку, вийшов на двір і жбурнув її кудись за паркан.

- Все, приводу для суперечки вже нема, можна розходитись.

Я і розійшлася, розійшлася так, що отямилась лиш коли зрозуміла, що за грудки його ухопила.

- Що ти собі дозволяєш?!

- Нічого нерозумного. Не додавай собі проблем – от і все. І мені та пачка не на користь, і не тобі точно.

Зачинилась в кімнаті до ранку, а наступного дня першим ділом в пошту полізла. Веніамін Павлович все що просила дізнався, якщо поспіхом справу залагодимо – геть мало грошей, якщо не поспішати – все одно мені не вистачить. Чорт забирай, наче і очевидно, та на якесь диво все ж сподівалась. Відмовчуватись ще довше було страшно, тому сіла на той огидний лист відповідь писати. Запевнила, що в у фото зацікавлена, але потрібен час. Запропонувала за місяць половину суми. Якщо продам салон разом зі своєю старою однокімнатною, деякі речі і цяцьки ювелірні, якими Ігнат скоріше себе ніж мене балував, та рахунок свій обнулю, нашкребеться десь п’ятдесят відсотків. Торгуватись в листі не пропонували, та спробую. Рішуче відправила і стала чекати. За пів дня ані слова у відповідь не отримала, але як не кортіло – навздогін нічого не дописувала. Господар, тим часом, сам у комп’ютері пів дня зависав, лиш іноді у двері стукав і дієтолога мого з себе вдавав. Простіше було вийти та поїсти, ніж пояснювати, що геть апетит зник, за всіма подіями божевільними. За вечерею разом за стіл всілился.