Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

345
0
26.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подаруй мені себе" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 100
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 9 НІНА

 

Танька стала моєю подружкою не так давно. Зовсім недавно. З вересня, як тільки почали разом навчатися. Ото так буває - знаходишся з людиною на одній хвилі, розумієш, підтримуєш і нічого не очікуєш. Я її на свій день народження не  кликала, бо звикла його проводити тільки з родиною. У Таньки було заведено  поназапрошувати  гостей так, щоб хата тріщала, сусіди лаялися ще пів року, а бабці на лавочці  плювалися їй навздогін, давлячись лушпайками від насіння, запаси якого ніколи не закінчуються.

—    Тань, я тобі в інституті  потім подарунок подарую – і нормально. Якось незручно, купа людей, я їх не знаю нікого, крім тебе. Чого я попрусь?


—    Не тушуйся, Нінусік, завжди весело, тобі сподобається. Цього року я не сильно багато запросила. Так, пару подружок дитинства. Хлопців навіть не кликала.

Можливо, оця обставина, що будуть лише дівчата, переконала, що час пройде гарно, принаймні, не соромно буде після святкування в очі подрузі дивитися.  Було всього троє на дні народження Тані: її мама, подруга з пелюшок  Лариса і я –інститутська подружка.


—    Блін, запрошувала, а вони проігнорили … Хоч ви мене не залишили,- було схоже, що зібралася ревти, як ведмежа серед зими в лісі від відчаю, що всі поснули, а воно не заснуло, відбилося від колективу. Треба було заспокоювати, а як можна швидко заспокоїти дівчину? Правильно,   подарувати подарунок!


Подарунок… Вічна проблема й головний біль одночасно. Щось банальне, на зразок капці чи то косметика, не хотілося купувати. Раптом не підійде. Екстремальне, типу  намазування шоколадом, сходження на Говерлу  чи то стрибок з парашутом – теж не варіант, мені Танька потрібна була живою.  А ці всі гламурні  пригоди можуть бути шкідливими для здоров’я. За  декілька місяців спільного навчання ( ага, це дуже родичає людей) взнала, що Танька страх, як любить кіно. А серіали – це її особлива релігія!  Дуже поведена на різноманітних вампірах, вовкулаках, зомбаках і перевертнях. Просто фанатіє від усієї цієї загадкової нечисті, навіть мріє з кимось із них зустрітися в реалі. Ото тільки поріг інституту переступлю, а вона мені з розгону:


—    Ти дивилася сьомий сезон «Щоденників вампірів»?  Як там тобі Стефан?

—    Боюсь тебе розчарувати, але я навіть першого сезону не дивилася,- чесно зізнаюсь і наштовхуюсь на витрішкуватий  погляд Тетяни:


—    Ти не бачила Деймона-а-а? Там такий харизматичний красунчик! Ти стільки втратила! Ти маєш подивитися  це кіно. Тебе за вуха не відтягнеш, присягаюсь! У мене є на дисках. Я б з тобою подивилася, але там «Древні» показують, ще один крутняк. Клаус просто звір, але такий милий, вау!

І що? Довелося дивитися, бо з першої серії реально затягує, як наркотик. На місяць було про що з Танькою  поговорити. Вона фанатіла від Деймона, я – від …. сценаристів, які усю цю історію придумували. Згодна, пару сезонів можна протримати  глядача прикутим до екрану походеньками різноманітної нечисті, але сім сезонів… Респект і уважуха! Тим паче, що твір, по мотивам якого знімали, й поруч не стояв з серіалом.

Ото, значить вирішила я, що найкращим   подарунком для Таньки будуть сплачені квитки до кінотеатру. На який фільм захоче – на такий і піде. А щоб їй не сумно-нудно було самій у залі сидіти, викупила два квиточки на останньому ряді для поцілунків, щоб вона мило провела трошки більше годинки разом зі своїм хлопцем. Не сподобається кіно – є альтернатива)

Двері мені відкрила гарна жіночка й приязно запросила до зали. Це була мама Тані – Світлана Леонідівна. Ніколи не скажеш, що тітці сорок.  У них в роду чудовий генофонд, або, як каже в таких ситуаціях мій тато, – стопудово відьми!


Стіл був заставлений стравами  з розрахунку точно чоловік на двадцять. Мама була жінкою старої радянської закалки: захолод, салати, печеня, налисники, котлєтки,  «шуба», якась незрозуміла м’ясна страва ….. і ТОРТИК! Нє, це був справжній тортяка, прикрашений безліччю малюсеньких рожевих бізешок.  Де такі курси кулінара проходять? Я хочу навчитися.


Коли я прийшла, Лара якраз перейшла до солодкого. Таня теж заїдала печальку з приводу «всі відморозились і не прийшли»  тортиком.  Танька завжди все робить навпаки: спочатку тортик, а далі апетит проб'є на  оселедець і салатики. Далі  вирішили штучно підняти настрій, тому співали пісню Сердючки «Все буде харашо!» під караоке. У мене закралися сумніви, чи мама у Таньки  часом не оперна співачка?


—    Я хотіла вступати до консерваторії після музичної школи по класу фортепіано, але зустріла Ваньку, тата Таніного. І все, - мрія  накрилася мідним тазиком. На бухгалтера вже заочно вчилася, з Танюшкою на руках, - з сумом згадувала Світлана Леонідівна.

—    А зараз? Ще не пізно. У вас такий голос. На якесь шоу можна. Караоке на майдані чи Ікс-фактор?- від Таньки я знала, що  її батько  пішов з сім’ї до молодшої, яка народила йому сина, такого бажаного спадкоємця.

—    Пізно вже. Куди мені, старій бабі? Минули мої найкращі роки. Ото дивіться, дівчата, уважно дивіться!   Чоловіки, вони як чорти – задурять мозок – і пропала. Непостійні, весь час шукають пригод,- відчувалася образа, глибока й болюча, на весь чоловічий рід.

—    Не всі ж чорти?- вирішила на деякий час побути адвокатом чоловічого населення.- Мій тато маму досі любить, хоч її давно вже немає…

—    Це рідкісний екземпляр. Вимираючий вид хомо сапіенс вірний,-жартувала Світлана Леонідівна. - Хоч би одним оком поглянути на вашого тата, Ніночка!

—    Думаю, на роботі ще, він так рано вдома не буває,-  поглянувши на годинника, припустила я. – Трудоголік.

Лариса нарешті наїлася й колективно було вирішено, що наш спонтанний дівишник мав переміститися в кінотеатр, адже не можна так довго маринувати квитки. Танька шустро поколупалася в інтернеті, з’ясувала, яке кіно де показують, а так, як «Лінія кіно» була   розтикана в багатьох мегамаркетах міста, то ми попхалися  в найближчий. Два квитки ще докупили. Останній сеанс, купа молоді на задніх рядах,  Лариска купила  велике відро попкорну, я обмежилася шоколадкою. Фільм ми встигли додивитися лише до середини, як Лару гучно знудило. Я думаю, стільки в себе заштовхати, будь –який організм  почне виявляти спротив.  От і знадобилося пусте відро від попкорну, хоч зал не загидили.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 21 22 23 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"