Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подаруй мені себе" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 100
Перейти на сторінку:


 Далі  Ларисці стало ще більш зле, ми реально злякалися, бо вона стала зеленкувата, як жабка. Довелося швидким темпом  саджати її в таксі й везти до найближчої лікарні.  Ми саме оформляли в приймальному покої  Ларису після промивання їй кишківника й шлунку ( лікарі порадили лишити її в палаті до ранку), як подзвонив мій тато. Звичайно ж, не повірив у всю ту історію, що я її розповіла, лагідно обізвав Шахерезадою.


—    То ти туристам будеш легенди Києва розказувати. Кажи правду, що там у тебе? – вперто не вірив тато.


 Тоді телефон узяла Таньчина мама – Світлана Леонідівна й підтвердила все, що я наговорила. Тато пропонував, щоб я вже їхала додому, а  Світлана Леонідівна висунула зустрічну пропозицію, щоб тато  забрав мене з лікарні, бо вже глуха ніч і «дівчинці» не гоже самій  великим містом вештатися. Тато миттю приїхав на таксі  - і мрія Світлани Леонідівни збулася, вона його побачила. Я не зразу допетрала, що тато уже був на той момент не зовсім тверезий. У такому глиноподібному стані з чоловіків можна, як з пластиліну, ліпити все, що заманеться. Світлана Леонідівна не розгубилася-запросила його в гості, уточнивши, що вдома купа їжі, яка на ранок зіпсується, тому її терміново треба утилізувати.  Де ви бачили, щоб чоловік відмовлявся від їжі? Уточню- святкової! Нонсенс!  Мого батька двічі просити не треба! В таксі грузилися уже всі разом: тато, я, Танька і її мама.


—    Мужик, де ти по ходу стільки красунь назбирав? – шуткував таксист.

—    Твоє завдання цей цінний вантаж доставити за місцем призначення. Кажіть йому адресу! – розкомандувався тато. Навіть п’яний він ніколи не втрачав  свого директорського амплуа.  – І ще, шумахер, заїхати за квітами треба. Кіоск десь тут нічний є?- і простяг якусь велику купюру, демонструючи  високий ступінь  щедрості. Точно нетверезий.
—    Я тебе поняв, чувак. Зараз проблєму порєшаєм! – очі засвітилися, план дій склався, як пазлик, сам собою.

І порішав – заїхав  в якийсь закапелок, зник на  п’ять хвилин і повернувся з трьома глечиками білосніжних орхідей. Світлана Леонідівна сяяла від щастя, ми з Танькою боялися ( машину трусило на столичних дорогах, як трактор на лугу), що  ніжні білі квіточки   пообпадають і лишаться самі стирчаки від тих орхідей.


Збулися дві мрії Світлани Леонідівни – вона не тільки познайомилася з  моїм татом, а також  поспівала з ним і потанцювала. Вони так зліпилися у тандемі, що я ледве умовила  батька повернутися додому.  Він вперто не хотів.  Але дзвінок дядька  Роми з сердитим ультиматумом його змусив дослухатися моїх благань:

—    Серьога, ти куди зник? Я тут  не знаю, що й думати. Ніни немає, тебе немає. Де ви? У якому бермудському трикутнику?

—    Ромич, я, здається, закохався! – хотів тихенько сказати тато, але всі почули.


—    Я теж так на п’яну голову вмію закохуватися. От як ти мені завтра по трезвячку все це повториш, може, й повірю. Так, у тебе  пів години на те, щоб добратися додому.


Відпускаючи нас з батьком, Світлана Леонідівна  наклала провіанту ще й з собою. На моє: «Не треба, вам самим нічого не лишиться!», вона тихенько нашепотіла мені на вушко:


—    Нам вистачить, а от тобі  завтра доведеться батька годувати чимось і того Цербера, що вдома лишився. А так нагрієш-і сніданок готовий. Бережи батька, він у тебе реально класний мужик!


І оцей «класний мужик» як тільки увійшов до хати – завалився спати, ледве встиг шапку, дубльонку та черевики  зняти, а о сьомій ранку прокинувся, прийняв душ, нагрів сам налисників, що  Світлана Леонідівна дала, і оголосив мені та  спантеличеному дядькові Ромі:

—    Сьогодні буду  пізно. Багато справ! Здача об’єкту і подати проект на тендер треба.

—    А любов твоя, Серьога, пройшла, сподіваюсь?- підчепив друга хрещений.


—    Ні, не пройшла. Офігенна жінка! Мимо таких не проходять! До речі, я пам’ятаю, обіцяв з нею одружитися і ще мені бухгалтер потрібен. Зойка у декретну відпустку зібралася. Думаю, Свєта – те, що треба. У неї в хаті такий порядок, що і в справах має бути так само. Нінок, скинеш мені її адресу, я не запам’ятав.


  Нінок, тобто я, стояла, немов укопана по саму талію, і розуміла, що життя обіцяє підкинути  мені непоганий сюрпризик у вигляді класної мачухи і зведеної сестрички Тані. У серйозність намірів батька я вірила, він обіцянками не розкидається. Тим паче такими... Принаймні за стільки років я  подібних заяв не чула від нього. І тут я тата розуміла, бо мама Таньчина реально була чудовою жінкою. 

 

1 ... 22 23 24 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"