Читати книгу - "Небесна заступниця, Коваленко Надія"

І щоб всі народи дійшли до пізнання любові і почитания Тебе, правдивого Бога.

У другу чергу я жертвую оці заслуги за моїх господарів апостолів і священників тепер і у віках майбутніх, щоб Твоє невимовне милосердя вчинило служителів повними мудрості, доброчесності і святості, через які вони могли будувати і освячувати душі, відкуплені Христовою Кров'ю.

У третю чергу я жертвую їх за духовне добро моїх відданих слуг, щоб вони отримали Твій захист і ласку, а потім вічне життя.

У четверту чергу, я бажаю, аби мої служби і труди покликали Тебе до милосердя над усіма согрішаючими дітьми Адама, щоб вони змогли покинути свій гріховний стан і я бажаю продовжити мої молитви так довго, як триватиме світ. Ось це, мій Господи і Боже, є моя Остання Воля, завжди підвладна твоїй.

Пресвята Трійця схвалила і затвердила цей Заповіт.

А Христос сказав:

— Хай вчиниться, як Ти бажаєш і визначаєш.

Ось скільки ми заборгували Небесній Матері і мусимо своїми трудами, життям і терпінням повернути цей несплачений борг.

Затри дні перед Успіням Матері Світу, апостоли зібралися у домі Тайної Вечері. Першим прибув св. Петро. Діва Марія була дуже ослаблена, але зустріла Намісника при вході у її помешкання. Вона поклонилася йому, прийняла благословення і подякувала Всевишньому, що привів його до неї у години смерті. За ним поспішив св. Павло, якому Божа Матір виявила таку ж пошану. Зібралися всі апостоли й учні, які вітали її, як Божу Матір і Повелительку всього сотвореного. Всі були дуже скорботні і засмучені. Свята Діва розпорядилася, щоб Йоан і Яків розмістили і обслужили прибулих. Після цього св. Петро повідомив апостолів і учнів:

— Найвищий бажає піднести до вічної слави Пресвятую Матір, нашу охорону і потіху. За Божественним декретом ми маємо бути присутніми при її славному відході. Світло покидає нас, — його душили сльози.

Всі присутні були приголомшені і засмучені. Св. Петро сказав:

— Давайте підемо до Матері всіх нас і попросимо благословення, проведемо з нею останні години її життя.

Всі зайшли до її світлиці. Вона лежала на своїй лежанці, прекрасна, сяюча, в оточенні тисячі святих ангелів. Час не торкнувся її, вона зберегла нев'янучу красу і свіжість. Це був лише Її привілей єдиної Діви Марії, завдяки непорочності її душі, непідвладності гріха Адама. Святі Петро й Йоан зупинилися біля узголів'я лежанки. Божа Мати підвелася з лежанки, стала на коліна і попросила у св. Петра благословення і прощення, що малість служби, яку вона приділяла у своєму житті. Заповідала Йоану, щоб віддав її дві туніки двом благочестивим добродійним жінкам, які допомагали їй. Низько схилилася перед св. Петром, поцілувала ступні його ніг. Далі схилилася перед Йваном, її названим сином і господарем, просячи у нього пробачення, що недостатньо сповнювала обов'язки Матері супроти нього, як наказав їй Господь, коли призначив на Хресті тебе, як Мого сина, а мене, як твою Матір (Йоан 19, 27). Подякувала Йому за ласкавість і смиренність, попросила у нього благословення, щоб увійти у товариство того, хто сотворив Мене.

Прощаючись, промовляла до кожного апостола й учня. Згодом звернулася до їх усіх, нагадуючи, що завжди берегла всіх їх у душі, бо вони всі записані у її серці, що полюбила всіх з такою ніжністю і любов'ю, яку дав її Син.

— Я доручаю Вам мою матір-Церкву, восхваления Імені Всевишнього, поширення Євангельського Закону, пошану і благоговіння до Мого Божественного Сина, пам'ять про Його Страсті і Смерть, практикування Його науки: Любіть Церкву і любіть один одного з такою милістю, котру учитель постійно вам прищеплював (Йоан 13, 34).

Ці слова пронизали серця присутніх і вони вибухнули плачем. Заплакала і Мати Божа, при виді їх великого горя, і попросила мовчки помолитися з Нею і за Неї.

Настала тиша і раптом дім Вечірника засяяв Спаситель зійшов з Небес на троні слави у супроводі всіх Святих і незліченних ангелів. Діва Марія припала до землі і з найбільшим смиренням поцілувала стопи Господа. Він поблагословив свою Матір і сказав:

— Надходить година, в якій Ти маєш перейти від цього світу життя і смерті у славу Мого Отця і Мою Славу, де Ти займеш трон, приготований Тобі праворуч Мене і радуватимешся ним усю вічність. І запропонував їй, минувши смерть, прийти до неба разом із ним, — щоб мати участь в Моїй славі, котру Ти собі заслужила.

Але Пречиста Мати благала Його дати змогу пройти через звичайну браму природної смерті, так як і Христос пройшов, бо вона все життя йшла за Ним у житті, то і так само піде у смерті. Спаситель дав згоду на її прохання. Про присутність Христа знали лише деякі з апостолів, інші відчували лише духовне збудження, але ангельський спів чули усі і бачили предивне сяйво, що линуло із дома Тайної Вечері. Натовпи людей збиралися на вулицях, щоб побачити свідчення нового Господнього чуда. Християни просили не покидати їх. Мати Божа обіцяла піклуватися про тих, хто буде просити її про допомогу. Пречиста лягла на лежанку, розправила туніку по боках, склала руки, а очі, наповнені надлюдської любові, звернула до неба. Хор ангелів гучно славив Богородицю, а вона вимовила слова, які сказав її Син на Хресті:

— У твої руки, Господи, я віддам мого Духа. Закрила очі і спочила в Бозі. Жодна інша неміч одна незмірна любов до Бога забрала Її життя, як тільки Небо перестало їй надавати надприродну поміч. Душа Цариці у супроводі Христа, ангелів і Святих полинула до Неба. Її священне тіло променіло ясним світлом, виділяючи неземні пахощі. Ангели лишилися на варті біля тіла. Розчулені апостоли й учні проспівали багато славнів і псалмів на честь Пречистої Богородиці.

Славне Успіння мало місце у ту саме пору, в яку умер Спаситель о третій годині пополудні, в п'ятницю, тринадцятого серпня. Вона не дожила до сімдесятиріччя, до 8 вересня, дня Її народження двадцять шість днів. Прожила після Христової смерті двадцять один рік, чотири місяці і 19 днів. У пору смерті Ісуса Христа їй було сорок вісім років, шість місяців і сімнадцять днів.

Дивні речі трапилися у час смерті Богородиці затемнення сонця на кілька годин. Різні птиці із жалібним криком зібралися біля будинку Вечерника, наводячи тужливий настрій на жителів. Багато мешканців голосно славлять могутність Бога. Недужі, що прийшли, були оздоровлені. Виходили душі із чистилища. Найбільше чудо було те, що разом із Богородицею померли ще три особи в Єрусалимі, чоловік і дві жінки, померли в гріхах і нерозкаяні, на вічне прокляття, але перед Христом Діва Марія заступилася за них їх повернули до життя, вони видужали і ще довго прожили, лише згодом померли в ласці Божій і врятувалися. Христос дарував Матері виняткову ласку всі віддані Богородиці, які закличуть до неї у годину смерті, вибираючи своєю покровителькою у пам'ять її щасливого Успіня і бажання його наслідувати у смерті, одержать особливий захист і заступництво Божої Матері. Отже з кожним днем ми мусимо більше звільняти своє серце, все ясніше відчувати і відвертатися від видимих речей.

Відхід із земного життя Пресвятої Богородиці з її ніжною материнською дбайливістю і заступництвом перед Господом приголомшила апостолів й інших вірних.

ПОГРЕБІННЯ БОГОРОДИЦІ

Господь таємно підтримав їх на духу, і вони зайнялися погребінням Святого тіла й іншими справами. Апостоли вирішили похоронити її в новій гробниці, так, як ховали нашого Спасителя. Покликали обох дівиць, що про них згадувала Богородиця, щоб надати тілу відповідні послуги намастити його миром і олійками. Але, коли вони зайшли до кімнати, де лежала Богоматір, то були осяяні світлом, що випромінювалося з місця спочинку Діви Марії. Вони повідомили про це апостолів, ті ввійшли у світлицю і були вражені світоносним сяйвом, хором ангелів, які виспівували "Радуйся, обрадувана Маріє, Господь з Тобою". Інші відповідали: "Діва до Різдва, у Різдві, та після Різдва". Ці слова потім ввійшли у молитву до Пресвятої Богородиці, котру схвалила Церква. Захоплені всім побаченим, Апостоли упали на коліна, благаючи, щоб їх просвітив Бог. Тоді почули голос:

— Нехай священне тіло не буде ні відкритим, ні доторканим.

Пізнавши Божу Волю, вони доставили до світлиці катафалк — осяяння трохи ослабло. Петро й Йоан обережно взялися за туніку з обох сторін і святе тіло поклали на катафалк. Священне тіло було майже невагомим. Вони змогли помилуватися Її прекрасним ликом. За Божим Провидінням ні в житті Її, ні в смерті жодне людське око нічого більше не побачило. Про це вона сама просила при житті, аби ніхто не дивився на її тіло по смерті. Що і було виконано.

Незліченні єрусалимські вірні поприносили безліч свічок, щоби світилися при катафалку. І дивно, свічки горіли три дні і жодна не спалилась, не опливла, не згубила первісної форми. За Господнім натхненням жителі Єрусалима масами рушили на похорон Христової Матері. Апостоли взяли на свої плечі катафалк із Священним тілом і пішли у процесії з дому Тайної Вечері до Йосафатової долини. По дорозі ставалося багато чудес хворі видужували, а демони тікали у безвість. Багато юдеїв і чужоземців навернулися до Христа і просили про хрещення. Апостоли йшли із тілом Богородиці посеред повені людей, дивуючись дивній музиці і ніжним пахощам, що линули у повітрі.

Над похоронною процесією зависла світлоносна хмарка, яка закрила людей, що проводжали Богородицю в останню земну путь. Фарисеї і садуклеї, почувши про могутній вияв людської любові до Богородиці, вирішили перешкодити похорону, заволодіти тілом Пречистої, яка породила Ісуса, їх найлютішого ворога. Озброєні слуги їх кинулися до людей, які могутнім живим потоком йшли за труною. Але вороги нікого не побачили: тільки чули ангельський спів, бо все оповила осяйна хмара, могутнім вінком охороняючи вірних від люті юдеїв. При виході до Гетсиманії, де, згідно із заповітом Богородиці мали поховати її поруч із гробницею її батьків святих Анни і Йоакима та Йосифа обручника, до гробу прорвався лютий фарисей Афоній і закричав: "Ось які почесті віддають тілу, що породило того, хто нищив отців наших!" З цими словами Афоній підбіг до одра, щоб скинути на землю пречисте тіло Богородиці. Та ледве він діткнувсь до труни, як швидкий меч відсік йому дві руки. Відтяті руки повисли на одрі, а сам Афоній упав на землю із криком: "О, горе мені!" Тяжка кара примусила його отямитися, і він волав до апостолів, щоб ті помилували його.