Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

Сердито пихкаючи і нарочито голосно мішаючи ложкою цукор у своїй чашці, втупилася на полотно. Портрет готовий, але в ньому чогось не вистачає. Чогось важливого, але я не можу вловити, що це.

З Костею поговорити відверто не вийде. Він не стане зізнаватися в нескінченній брехні. На це було кілька років, але він жодного разу не скористався можливістю. А ось Олена Михайлівна може пролити світло на картину маслом під назвою «Моє життя».

Рішуче відставивши чашку з недоторканою кавою, стала збиратися. Роль прапорця в естафеті мене не влаштовує. Роль жертви і страждальниці теж. Мені потрібна визначеність і ясність.

Олена Михайлівна, яка так і не змінила прізвище Горденко після розлучення, зустріла мене незмінною привітною посмішкою старої знайомої.

— Костик уже поїхав? — запитала зі щирим інтересом.

Значить, матері знову забув повідомити. Ну так, це ж тільки його життя. Особливо, коли не потрібна допомога батьків.

Мовчки кивнула, роздягаючись і вирушаючи до ванни мити руки.

— Ти так скучила, що вирішила приїхати до мене? — з усмішкою уточнила жінка, ставлячи чайник на плиту для майже сімейного чаювання.

— Швидше, я так серджуся, що мені необхідно поговорити з вами, — не стала ходити навкруги.

— Сердишся? — здивувалася вона, сідаючи навпроти мене.

— Чому мене обдурив Костик, я ще можу зрозуміти. Зрозуміти, але не прийняти. Але чому обманювали ви, зріла, мудра жінка?

Олена Михайлівна деякий час розглядала мене мовчки.

— Ти вже познайомилася з Ігорем? — уточнила проникливо.

— Так, уже познайомилися...

Я прийшла до неї по відповіді. А замість цього почала розповідати все від самого початку про знайомство з її колишнім чоловіком у кафе. Навмисне й не придумати. Тому про почуття промовчала. Здається, стаю схожою на їхню дружну сімейку.

— Катюшо, що саме тебе турбує?

— Чому ви з Ігорем розлучилися?

— А Ігор Анатолійович тобі не розповів? — з натиском на по батькові запитала.

— Сказав, що вибрав кар'єру. Але я ж не про нього питаю.

— А мені здається, що саме про нього, — вона встала, щоб вимкнути чайник, який засвистів, і налити в чашки чай. — Ти не червоній, Катрусю. Домробітниця Ігоря — моя стара подруга. Я її і влаштувала до нього. Раніше шпигувати намагалася. А потім... — знизала плечима, повертаючись до столу і ставлячи переді мною чай і вазочку з цукерками. — Кать, ми з ним обоє винні. Тепер, коли в мене інша сім'я, а Ігор окремо, можу подивитися на ситуацію тверезо.

Мовчки позаздрила. Тому, що хотіла тієї секунди тільки зникнути. Виявляється, домробітниця не просто все зрозуміла, а ще й доповіла своїй подрузі. У фарбах, певно. Якою дрібною і дурною я їм усім здаюся зі своїми метаннями.

— Я була молодою. Хотіла жити красиво. Усе й одразу. А Ігор збирався стати піаністом.

Кивнула, отримуючи підтвердження моїх здогадок.

— Щоб забезпечити нас із Костиком, він затіяв свою справу. Але працював так багато, що музику закинув. Я психувала, що вдома його майже немає. Ревнувала, — жінка гірко посміхнулася, мрійливо прикривши очі. — А він дратувався моїми вимогами уваги. Нам треба було більше спілкуватися. Мені бути терплячішою, а йому твердішим у своїх прагненнях.

— Ви шкодуєте про розлучення? — запитала, затамувавши подих.

— Раніше шкодувала, — кивнула гранично чесно. — Сердилася, любила, ненавиділа, ображалася. Потім зустріла свого Петрика, — додала з ніжністю в погляді. — Таких, як Ігор, не забувають. Але це вже не кохання, ні...

— А Костя?

— Що Костя?

— Він знав про це все?

— Не хотів. Ти ж знаєш, який він упертий.

Шелест цукеркової обгортки струснув мене.

— А взагалі, вони, як дуб і жолудь, — ласкаво усміхнулася Олена Михайлівна.

— Що ви маєте на увазі? — сторопіла від такого порівняння.

— Один музикою захоплювався, і другий туди ж. Один кар'єру будував, і другому самоствердитися треба. Щоправда, мрії своєї він не зраджує.

— У нас поки що немає дітей, — відчуваючи себе заздалегідь винуватою, пробурмотіла.

— Не в дітях справа, Катрусю. Тому, хто хоче розвиватися, ніхто й ніщо не перешкода. Ми з Ігорем просто поспішили одружитися. А може, й на краще. Як би він інакше дізнався, що може бути успішним бізнесменом? Грав би зараз неймовірно талановито на якихось корпоративах і в ресторанах. Як половина музикантів грає.

Значить, і захоплення сина сприймає тільки як примху. Вголос такі припущення висловлювати не стала.

— Скажіть мені, Костя знав, що батько йому допомагає?

— Він не допомагав. Він його повністю утримував, не відмовляючи ні в чому.

— Так знав Костя чи ні?

— Я говорила йому. Але він не хотів знати, — похитала головою Олена Михайлівна, остаточно ставлячи мене в глухий кут.