Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

Аліна встигла уявити, як сусіди викликають поліцію через «голосове хуліганство», тож, зітхнувши, відчинила двері. 

На порозі, як ні в чому не бувало, стояв Михайло. 

— Доброго ранку, наречена! — безсоромно посміхнувся він. 

— Який ранок?! Вже майже обід, Михайле! 

— О, значить, ти теж не могла заснути після… — він зробив значущу паузу. 

Аліна почервоніла, як стиглий помідор і стояла у дверях, схрестивши руки на грудях, з підозрою втупившись у Михайла. Він, здається, нервував, бо топтався на місці, переступаючи з ноги на ногу.

— Кажи, чого тобі треба! — рявкнула.

Михайло зітхнув. 

— Я б не турбував, але тут така справа… До мене завтра приїжджає бабуся. 

— Ну і? 

— Вона хоче мене оженити. 

Аліна злякано кліпнула. 

— Так і що?! 

— Якщо я найближчим часом не знайду собі наречену, то вона перепише квартиру на свого кота! 

Аліна зависла. 

— Стоп… Що??? 

— Ну так, — знизав плечима Михайло. — Каже, що він єдиний, хто її ніколи не розчаровував. 

Аліна відчула, як у неї засіпалося око. 

— Ти серйозно?! 

— Як ніколи! 

— І що ти хочеш?! 

Михайло усміхнувся своєю фірмовою посмішкою нахаби. 

— Ти ж уже була фальшивою нареченою… То може, ще разок для мене? Адже я тобі ще знадоблюся, твій бос від тебе не відчепиться, сама знаєш. 

— Це шантаж!

— Благаю! Це всього на один день! 

Аліна загрозливо схрестила руки на грудях. 

— А якщо я відмовлюся? 

— Тоді бабуся зробить своїм спадкоємцем кота! 

— Знаєш що, Михайле?  — грізно подивилась на нього. — Я не впевнена, що ти кращий варіант за кота. 

— Але ж я не дряпаюся! 

— Це ще питання… 

Михайло склав руки, немов у молитві. 

— Будь ласка, Аліно! Я ж тебе виручив, зіграв твого нареченого і досить непогано, як мені здалося. Всі повірили.   

— Значить так, — нарешті почала вона. — Давай повторимо ще раз, бо я, здається, не виспалася і зараз чую якийсь маячний сон. 

Михайло голосно зітхнув, наче вже тридцятий раз пояснював: 

— Приїжджає моя бабуся. І якщо я не представлю їй наречену, вона перепише квартиру на свого кота. 

— На кота?! — Аліна мало не закашлялася від здивування. 

— Ага, — кивнув він серйозно. — Знаєш, він вже, між іншим, власник дачі в селі й має ощадний рахунок у банку. 

Аліна витріщилася на нього, чекаючи, коли він засміється і скаже, що це жарт. Але він не сміявся. 

— Ох, Боже… — Вона потерла скроні. — Тобто, твоя бабуся, у випадку якщо ти не одружишся, просто подарує все коту? 

— Саме так, — кивнув він. 

— І тебе це дивує менше, ніж мене? 

— Та я ж її онук, я звик. 

— І що, вона дійсно хоче тебе оженити? 

— Ага! І не на комусь, а на якійсь «добропорядній дівчині з гарної сім’ї». 

Аліна підняла брову. 

— А я, значить, не добропорядна і не з гарної сім’ї? 

— Ти ідеальна! — миттєво випалив він. — Найкраща кандидатка! 

— Ой, які ми ласкаві, коли нам щось треба, — Аліна скептично подивилася на нього. 

— Ну слухай, я ж тобі допоміг із корпоративом. 

— Але ж тут уже серйозна сімейна справа! — Вона глянула на нього підозріло.

— А в тебе не серйозна справа? Забула, що твій бос чекає на дату весілля?!

— Чорт забирай! Добре! Але що мені за це буде? — кинула хитрий погляд на Михайла. 

— Ну, гаразд! Щоранку приноситиму тобі каву протягом тижня! 

— Два тижні! 

— Домовилися! 

Він простягнув їй руку, і Аліна, зітхнувши, потиснула її. 

— А що взагалі це означає? Що мені треба буде робити? 

— О, нічого складного! Просто бути милою, посміхатися, тримати мене за руку, казати «так, бабусю, звісно, бабусю». 

— А якщо вона запитає, чому ми ще не одружилися? 

— Скажемо, що плануємо весілля, просто… шукаємо місце. 

В цей момент з квартири Михайла почулися підозрілі звуки. 

— Ти двері зачинив? — примружилася Аліна. 

— Ну… Напевно… 

Тут із квартири вискочив Родік — пес, що йому залишив товариш. Родік із натхненням біг просто до них. Аліна скрикнула.