Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

— Лови його! 

— Він сам тебе зловить! 

У цей момент Васько — її кіт — вистромив голову з-за крісла. Він побачив Родіка, Родік побачив його. І за секунду все перетворилося на швидкісні перегони, які спричинили хаос. 

— Родіку, стій! — крикнув Михайло. 

— Ваську, тікай! — заволала Аліна. 

Але було запізно. 

Родік із несамовитим гавкотом кинувся до кота. Васько вистрибнув на диван, збив чашку, стрибнув на стіл, перекинув вазон, потім — на шафу, потім знову на крісло. 

— Тримай його! — кричала Аліна, бігаючи слідом. 

— Та він швидший за мене! — відчайдушно відгукнувся Михайло, намагаючись схопити пса за ошийник. 

Родік стрибнув на крісло, Васько злетів у повітря, і вчепився у кофту, що висіла на вішаку, яка потім впала їм на голову. 

Аліна схопилася за голову. 

— Михайле, якщо вони рознесуть мою квартиру, ти мені зобов’язаний будеш ще однією! 

— Аліно, у мене й так вже мінус одна, її от-от віддадуть коту! 

В цей момент Васько пробіг між ніг хазяйки, Родік за ним, Аліна невдало повернулася і гепнулася прямо в обійми до Михайла. 

— Якщо ти хотів показати бабусі наречену, то вже можеш робити фото, — пробурчала вона. 

Михайло захитався, але втримався на ногах. 

— Ну, принаймні, якщо ми так зіграємо подружнє життя, бабуся нам точно повірить. 

Аліна подивилася на нього, стискаючи губи. 

— Забери свого собаку, поки він не з’їв мого кота. 

— А ти забери свого кота, бо він  вже вигадав, як мене вбити поглядом. 

З шафи дійсно визирав Васько, який, здається, уже писав заповіт Михайла у своїй голові.

Родік нарешті вгамувався і, зробивши пару кругів по кімнаті, вирішив, що він тут головний. Ліг посеред вітальні і дивився на всіх із виглядом переможця, поки Васько з верхівки шафи метав у нього блискавки поглядом. 

Аліна віддихувалася, схрестивши руки на грудях. 

— Отже, ще раз. Твоя бабуся хоче онуків, інакше коту буде квартира? 

— Саме так. 

— І вона вірить у те, що ти, музикант-бешкетник, раптом взяв і знайшов собі наречену? 

— Ну… Вона не знає всіх деталей. 

— Якщо бабуся запитає, як ми познайомилися? — Аліна втупилася в Михайла, очікуючи почути щось розумне. 

Михайло хитро усміхнувся. 

— Все дуже просто. Я вийшов у коридор, щоб винести сміття, і в цей момент ти, як завжди, вискочила з квартири, перечепившись через мої кеди. 

— Ага, і розбила собі носа. Романтика! 

— Ніс цілий залишився. Але ти тоді так гарно вилаяла мене і моє взуття, що я вирішив — ось вона, моя доля! 

Аліна закотила очі. 

— Скажи ще, що я впала тобі просто в обійми! 

— Ну, не зовсім. Ти впала на підлогу, але я допоміг тобі піднятися! 

— Якого біса твої кеди вічно валяються під дверима? 

— А ти чого завжди з квартири вилітаєш, наче тебе собаки женуть? 

Аліна зітхнула. 

— Слухай, але ж це навіть схоже на правду… 

— Тому що це і є правда! 

Вона задумалася. 

— Добре, але це якась банальщина. Треба трохи додати романтики. 

— Як скажеш! Давай скажемо, що ти перечепилася, я тебе підхопив, і ми зустрілися поглядами. В цей момент десь вдалині заграв ніжний вальс, а світло коридорної лампи чарівно осяяло твоє обличчя… 

Аліна пирхнула. 

— Світло тоді якраз не працювало, бо лампочка перегоріла. 

— Але бабуся цього не знає! 

— Добре, хай буде так, але без вальсу. 

— Все, домовилися. Ми сусіди, ти впала, я тебе врятував — і ось так почалося наше «кохання». 

— Ну, дай Боже, щоб вона повірила, — зітхнула Аліна, відчуваючи, що її найближчий день буде ще тим випробуванням.

— Придумаємо щось на ходу. 

— Ти думаєш, я на таке здатна? 

Михайло з хитрою посмішкою кинув погляд на її квартиру, яка зараз виглядала так, ніби через неї пронісся ураган. 

— Ти ж примудряєшся жити в одній квартирі з котом, який вміє робити пасивно-агресивні коментарі одним лише поглядом. Думаю, викрутитися з цієї ситуації — не найскладніше. 

— Мені здається, що мене шантажують. 

— О, це чудово, що тобі здається. Значить, так воно і є! 

Аліна глибоко вдихнула і знову глянула на свого кота. Васько дивився на неї так, наче вже писав петицію про її зраду сімейним інтересам. 

— Добре. Я погоджуюся.