Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"

Голод, кажу, — за неробою йде, на крок не відступить.

Гнівні боги, як і люди на тих, хто живе у безділлі,

Геть наче трутень той, дармоїд, який споживає

Бджілок труди, а сам — ніяким не зайнятий ділом,

Окрім їди. Тож охоче працюй, ладнай усе впору,

Щоб у коморах твоїх по вінця було всього завше.

З пильної праці прибуде отар, побільшає статків.

Хто працьовитий, той і богам набагато миліший,

/310/ Як і всім людям: хто ж до лінивця огиди не чує?

Праця — не сором[157], цуратися праці — сором людині.

Трудишся — значить, лінивець тобі, багатому з праці,

Скоро позаздрить; багатство таке — то честь і пошана.

А що було, то було. Тепер — до роботи берися,

Не зазіхай на чуже, а міркуй, прошу, закликаю,

Як тобі працею рук якогось майна доробитись.

Сором того, хто вік у нужді, — негарний то сором:

Не на добро він іде, а радше гнобить людину.

Сором — невдасі; удачному — звага товаришує.

/320/ Краще — дарами богів, а не грабежем багатіти.

Силою рук, і то чималою, хто горне багатства,

А чи грабує когось язиком, — не раз таке чинить

Той, кому згубна до зиску жага затьмарює розум,

А безсоромність над соромом гору бере, — ось такого

Скрутять у ріг боги, з оселі й сліду не лишать,

Отже, недовго тому лиходієві розкошувати.

Скараний буде — й хто прохача чи захожого скривдить[158],

Хто до жони свого брата посміє ступити на ложе,

Потай щоб з нею зійтись, що геть уже нечестиво;

/330/ Хто, безсердечний, осиротілих дітей ображає,

Хто навіть батька свого на старості злому порозі

Не посоромиться словом лихим у серце вразити, —

Гнівом на нього Зевс спалахне й негіднику, врешті,

За нечестиві діла щонайтяжчу відміряє кару.

Ти ж усього того не підпускай, необачний, до серця.

Жертви богам, як на змогу свою, у пору належну

Чесно і святобливо складай, масні пали стегна,

Деколи й ладан пахучий розкурюй і узливай їм[159],

Чи перед сном, чи коли на священне світло виходиш,

/340/ Щоб і думками вони прихилялись до тебе, і серцем,

Наділи інших щоб ти купував, а не інші — у тебе.

В гості лиш друзів проси, а недруга — остерігайся,

Але найперше кликни того, хто живе у сусідстві:

Він, хай лихо якесь, — одразу прискочить до тебе

Й непідперезаний[160], поки шукатиме пояса родич.

Кара найгірша — поганий сусід, а добрий — удача.

Добрий випав сусід — значить, доля випала добра.

Ока кривого не мав би сусід, то й віл би не згинув.

Зичиш в сусіда — мірки пильнуй; повертаєш — тією ж

/350/ Міркою міряй, або, якщо змога, — більшою навіть,

Щоб і надалі, як зайде потреба, міг зичити в нього.

Зиску брудного цурайсь, усе одно що прокльону.

Люблять тебе — люби; нападають — сам вмій напасти.

Сам давай тим, хто дає; не давай — не звиклим давати:

Всяк-бо дарителю — дасть; скупому — всякий відмовить.

Щирий дарунок — добро; грабунок — зло, гідне смерті.

Хто ж бо від серця дає — такий і радітиме серцем,

Хоч би й багато давав, на душі йому весело буде.

Хто ж самовільно урве щось собі, нахаба без стиду,

/360/ Хай якусь дрібку, та дрібка йому тягарем буде в серці.

Знай: до малого мале докладаючи, ще й коли часто

Кластимеш ті часточки, — із окрушини матимеш купу.

Хто докладає до того, що є, того й голод не зсушить.

Що десь у хаті лежить — те господаря не заклопоче:

Хай вже в кутку буде те, що надворі тобі заважає.

Славно то: брати собі зі свого; ганьба — по чуже йти,

Як потребуєш, — от над чим раджу поміркувати!

З бочки, спочатку чи під кінець, черпай собі сміло,

А посередині — в міру: при дні — то погана ощада[161].

/370/ Визначив другові гідну заплату — слова дотримай.

З братом, хай жартома, полагоджуй справу при свідках.

Надмір довіри, чи недовіри, — вкрай небезпечні.

Жінка, крутійка якась, хай ума тобі не потьмарить:

Солодко мовить вона, а в комору — оком сягає.

Жіночці віру хто йме, такий — крадієві йме віру.

Матимеш одинака — прогодуєш батьківську хату,

Так і майна у господі твоїй поступово прибуде.

Й він старим хай умре, одного залишивши сина.

Зевсові ж і багатьох у сім’ї збагатити неважко.

/380/ Що більше праці вкладеш, то більше буде доходу.

Тож, коли серце у грудях твоє багатства жадає, —

Гайда до праці, й роботи усі завершуй по черзі!

Щойно Плеяди[162], доньки Атланта, з’являться в небі —

Жнива розпочинай, а заходять — берися до плуга.

Сорок ночей і сорок днів — вони всі мов у схові,

А закруглиться рік — і знову доньки Атланта

Замерехтять, коли час наспів залізо гострити[163].

Ось — закон для рівних полів, для тих, хто край моря

Має житло, й для тих, хто живе у глибоких долинах

/390/ Одаль од моря хвилястого й тучний ґрунт обробляє.

Сіяти — голим виходь, за чепіги — голим берися,

Голим — жнивуй, коли саме в час упорати хочеш

Хлібні Деметри діла, щоб усе тобі в пору належну

В полі росло, й не мусив ти жебрати у переджнив’я

Десь по чужих домах і з нічим до хати вертатись.

От ти