Читати книгу - "Не чіпай то на свята, Ізмайлова"

— Нагадайте-но, коронні страви входять в цю трійку? — вперше до нас заговорила Влада.

— Так, із тебе — медовик, із Валерії — наполеон, Ді несе салат із хамоном.

Я помітила, як Діана переглядалася з Віктором і наважувалася щось сказати. Вона штиркала ліктем чоловіка, натякаючи, щоб він почав. Той же ніяк не розумів.

— Кхе, друзі,— нарешті заговорила сама Шевченко,— ми повинні вам щось сказати.

— Тільки не кажи, що ти вагітна,— перебив Северин.

Діана зашарілася, але далі продовжила:

— Ми, мабуть, не зможемо святкувати з вами.

— Чому це? — здивовано запитав Віктор.

— Ти серйозно, любий? У мене термін стоїть на 25 грудня. І ти ще питаєш чому? — Діана вже багряніла від злості.

— То й що? Народиш 25, 28 нас випишуть, 31 їдемо на Касіяна на дві годинки.

— Схаменись, бусь,— тремтячим голосом промовила білявка.

— Що тут такого?

У майбутньої мами почали набиратися очі сльозами. Чи то від того, що хочеться дати ляща чоловіку, але руки зайняті їжею, чи то від усвідомлення, що лише вона одна в парі розуміє, наскільки зміниться їхнє життя після 25 грудня.

— Дома поговоримо,— сказала Діана й продовжила наминати сирники.

Не вичікували довгої паузи й Пархоменки, Сашко одразу промовив:

— Та й ми не впевнені, якщо вже пішло таке одкровення, що можемо прийти.

— Ей, ви що подуріли? — запанікував Северин.— Це ж традиція. Навіть ми не відмовляємось від гулянки, знаючи, що другого січня о 6:30 задзвенить будильник.

— Річ у тім, що мій кореш дитинства приїжджає з Німеччини на кілька днів. Його мама хворіє, я обіцяв підтримати. Валерія сказала, що без мене не святкуватиме у вас.

Сльози почали навертатись уже в мене. Джордж Майкл через колонку саме в цю мить нещасно розповідав про те, як подарував їй своє серце минулого Різдва. Ці мінорні ноти ще дужче підкреслювали ймовірну тріщину в нашій дружній компанії.

— Але я щось вигадаю,— швидко додав Сашко,— ми будемо. Даю 95 %, що будемо. Тільки не плач, Улю.

Я щойно хвилювалася, що можу не виспатися, святкуючи Новий рік у нашій квартирі, а тепер ледь не ридаю від того, що можемо опинитися цієї ночі без друзів. Друга подія явно викликала в мене більш сильні емоції.

Северин обійняв мене за плечі та промовив:

— Навіть якщо ніхто не прийде, ми організуємо цікаву компанію. Павлівну врешті-решт або Крикливу.

— Ну так, із вахтеркою та сусідкою, яку ми вже тричі топили, зможемо цікаво провести час. Для цієї аудиторії доведеться нарешті придбати телевізор. Увімкнемо концерт, з’їмо олів’є та о першій ночі ляжемо спати,— сумно продовжила я.

— Ти недооцінюєш Павлівну, Уль,— відреагував Пархоменко.

— Навряд вона буде мотати розпущеним волоссям о п’ятій ранку під Монатіка, як Діана,— перебила товариша я.

— Ой-ой! — Шевченко різко піднялася зі стільця, хапаючись за живіт,— друзі, нарешті!

Ми всі кинулися до подруги, страх охопив кожного з нас. Я побачила, як у Влади затремтіли руки.

Діана зайшлася сміхом і тицьнула пальцем у вікно:

— Друзі, сніг пішов!

• • •

30.12.2017

Після дводенного скандалу із Северином, яку ялинку ставити — штучну чи натуральну, ми нарешті дій­­шли згоди. Аргументи чоловіка були непохитними.

— Якщо поставимо живу, то вона займе половину кухні. Де ми Діану всадимо тоді? Я планував їй цілий куток виділити. Їй треба буде якусь подушку, пледик під спину. Може, від нас одразу в пологовий поїде.

— Згода,— вгамовуючи себе, сказала я.— Але наступного року сто відсотків поставимо натуральну ялинку. Навіть якщо вона займатиме всю спальню. Домовилися?

— Хіба…

— Навіть якщо в нас буде одразу дві вагітні! Ніяких хіба.

— Добре-добре.

Ми вже купили подарунки від секретного Санти. Обожнювали цей ритуал, який зазвичай ускладнювали. Щороку обирали літеру, на яку повинен починатись подарунок. Гостинець мав бути виготовленим виключно в Україні.

Цього разу я обирала сюрприз для майбутнього тата Шевченка. Северину ж випало шукати для Пархоменко. Усі подарунки мають починатися на літеру «П». Отже, Шевченку купила пазли із зображенням Матері-Батьківщини, папіросу-самокрутку та кілька пляшок Павлівського. Валерії ж ми обрали пензлі, папір для малювання та плакат Віктора Павліка. Коли купували П-подарунки, то ще й собі купили сірі піали для чаювання.

Посуд натертий, два додаткові стільці чоловік приніс із комірки, м’ясо на ростбіф з учорашнього вечора ніжиться в маринаді. Я надрукувала 96 фотографій з друзями за весь рік, який минав. Увечері планувалося з них зробити гірлянду на стіну. Вся субота пішла на генеральне прибирання квартири. На завтра лишили переміщення меблів, щоб зробити невеликий танцювальний майданчик. Якщо Діана сьогодні не поїде до пологового, то завтра точно буде витанцьовувати, навіть якщо зможе це робити лише сидячи. Я саме розвішувала випрані фіранки, коли подзвонила Влада.

— Улянко, привіт,— дещо винуватим голосом почала подруга.

— Котику, тільки не кажи, що тебе не буде завтра.

— Ні-ні, я точно буду. Ти що? Я нізащо не пропущу наш новий рік. Але така незручна ситуація склалася. Моя Людка Олійник подзвонила, вона вся засмучена.

— Що трапилося?

— Їхня лижна компанія, з якою вона повинна була їхати у Ворохту, перенесла поїздку на Різдво. Там троє з п’ятьох захворіли грипом, температура під сорок. Ну, коротше, мені вкрай незручно, але я не можу лишити її в чудо-ніч на самоті. Можна вона до нас долучиться?

Моя подруга мала найбільше серце у світі. В ній була така кількість любові, що вистачило б на всіх сиріт, бездомних собак, подертих котів і ще б трохи лишилося на себе. Я без вагань відповіла:

— Авжеж, нехай долучається. Касіяна 2/1. Чекаємо о 21.00. Але в такому разі секретного Санту для неї береш на себе, щоб усім вистачило сюрпризів.

— Так-так! Я їй уже купила білосніжний плед і цукрових півників. Дякую! Дуже тобі дякую, що не відмовила.