Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Гуляш із турула 📚 - Українською

Читати книгу - "Гуляш із турула"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гуляш із турула" автора Кшиштоф Варга. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 42
Перейти на сторінку:
їх замінили новими євротрамваями «Комбіно» з низькими підлогами, натомість «Ґанзам» випало вийти на всі маршрути, де курсували списані «УВ-и». Цікаво, які згадки про це місто через тридцять-сорок років візьмуть із собою трамваї «Комбіно», коли й вони перестануть їздити Нодькюрутом?

Мені подобаються такі окраїни, як Ракошсентмігай, далеко за Юрш везейр тере, східними воротами міста, куди дійсно годі кому-небудь добратися без украй важливої на те причини. Юрш везейр тере — справжній кордон міста: там закінчується червона лінія метро і починається приміська лінія електричок ГЕВ. Функцію величезних шлаґбаумів виконують три гігантські кубики: «Аркад», «Шуґар» та «ІКЕА». Перший з них — це класичний торговельний центр, мережа магазинів із типово усталеним асортиментом товарів по всій Угорщині, а третій — загальновідомий світовий бренд, натомість «Шуґар» — це ніби посмертна маска обличчя гуляшевого комунізму. Сьогодні на бляшаному саркофазі «Шуґару» видніється напис великими літерами: «Працюємо також у неділю!» Сьогодні це звучить так, якби написати при вході до магазину, що виставлені речі на прилавках також можна придбати. «Шуґар» відкрили в листопаді 1980-го, і це була подія, подібна за значенням до урочистого проїзду вулицями Будапешта самого Юрія Ґаґаріна 1960-го. Я добре пригадую, як влітку 1981 року дружина пана Сепі, що з Дєртян утцо, купила там дуже модерну швабру зі щіткою, що регулювалася, і демонструвала її нам, сповнена господарською гордістю. На вихідні весь люд із околиць вулиці Дєртян їздив у «Шуґар» так, як сьогодні їздять у варшавський «Мокотув» чи в той же будапештський «Маммут».

Якщо проминути «Аркад», «Шуґар» та «ІКЕА» і продовжити їхати далі старим «Ікарусом» тридцять першого або сто сорок четвертого маршрутів — то це вже рішення під власну відповідальність: там далі нема вже нічого цікавого, жодних магазинів, жодних мрій.

У Ракошсентмігай зате є ресторан «Спорт», що спеціалізується на птиці. І, окрім велетенських порцій, безплатно пропонує атмосферу, що не змінилась, мабуть, із шістдесятих років. Я сиджу в «Спорті» над тарелем пюркюльту з курки із галушками і думаю собі про угорські шістдесяті-сімдесяті роки, про гуляшевий комунізм, про приниження після 1956 року, про зречення кожного жесту та слова, яке було вимовлене не так, як у виданні «Нейпсободшаґ», про часи, коли весь народ будував свою «малу стабілізацію» на двох ставках і першому інфаркті. Цьому народові здавалося, що він вільний у своїх міркуваннях та виборі, адже було дозволено вільно слухати по радіо «критичних» гумористів та сатириків.

Я повертаюсь до Будофок, південної окраїни Будина, що нагадує містечко ХІХ століття, в котрому міг би непокоїтись вихованець Тьорлес[46]. По цьому острівку ХІХ століття ми ходимо з Лайошем та Ґашпаром в останню неділю жовтня. У повітрі вже відчувається листопад, на нас осідає мокра, негуста імла; ми піднімаємось вулицею вгору, звідусіль гавкають собаки. Ворота, металева сітка та мурована огорожа відгороджують роздратованих собак, для яких ми виглядаємо справжньою розвагою в цю нудну неділю, що не відрізняється від інших нудних трьохсот шістдесяти п’яти будафокських днів на рік. Собака в кожному обійсті свідчить, що ми насправді вже виїхали за межі міста, хоч згідно з територіально-адміністративним поділом знаходимося надалі в столиці. Коли ми вийшли із сорок першого трамваю біля кафе «Пішто нейні», то опинились уже поза містом. На пагорбах ІІ та ХІІ районів на сторожі будинків стоять різні сигналізації та камери, а тут, у ХХІІ районі, ще досі переважає традиційна охорона.

У «Тітки Стефки» ціни на пиво та вино більш ніж удвічі дешевші за ті, що панують у центрі міста, отож беремо все подвійно. У швабській корчмі біля цвинтаря вже трохи дорожче, але їжа, як не дивно, дуже добра, хоч порожній зал підказував бути тут максимально обережними. Перестраховуючись, замовляємо йовкаї боб-левеш і боґрач-гуляш. Потім ми пошкодували, що побоялися замовити чогось більш серйозного, бо супи таки переконали нас, що сусідство з цвинтарем — абсолютна випадковість.

З пагорбів Будофока прекрасно видно димарі комбінатів Чепеля. Незважаючи на мокру імлу, вони легко переносять нас із ностальгійних мрій про австро-угорські містечка в час комуністичної індустріалізації ХХ століття. Чепел — острів-завод, що ніби також належить до Будапешта, але якось непереконливо. Найпростіше до нього добратися електричкою з Борарош тейр. Звідсіля настільки далеко до тих всіх рибальських веж, парламентів, вулиць Ваці, купалень Ґеллейрта і Сейчені, та однак з певністю можна ствердити, що тут більше угорського духу, ніж в усьому середмісті. Чепел у 1956-му оборонявся найдовше, це звідси відправлялись боєприпаси для Польщі в 1920-му. Дивлюся на димарі, вони доволі імпозантні — чисті й гарно димлять. Сьогодні — це власність якогось закордонного консорціуму. Їх вчасно продали, тому вони не стали величезним пам’ятником індустріалізаційної поразки, як наприклад, ті в Симигородді, з яких втекли робітники. Семигородські заводи виглядають, наче руїни космічних установок, величезні міжпланетарні станції, екіпажі яких вимерли через якусь космічну пандемію кількасот років тому, і з того часу їхні бази ржавіють у джунглях чужих планет. Більш вражаючі руїни залишив після себе, мабуть що, тільки Ніколае Чаушеску. Йдеться про Копса Міку (по-угорськи — Кішкопуш) — мале містечко з великими заводами та фабриками, кишенькова версія пекла, безкоштовна пробна порція жахіть. Вже на самих під’їздах до Копса Міки чекає аперитив потворності: ліси на пагорбах, що оточують місто, — мертві. Дерева поміняли свою зелень на темний фіолет, будинки в Кішкапуші покрились чорним нагаром. В Угорщині, що індустріалізувалась не настільки шалено, таких пекел нема. Тут є чистилища, з яких, однак, не можна вибратися.

Мені найбільше подобається мапа Будапешта, надрукована видавництвом «Картографія», у якій райони міста позначені різними кольорами. Наприклад, І, ІІІ, VI, VIII райони забарвлені в оранжевий колір; ІІ, V, ХІ, XIV — у темно-рожевий; VII, ХІІ, ХХІІ — фіолетові, а IX, ХІІІ, XIV — жовті. Отож заздалегідь світ поділений, і не треба морочитись із визначенням кордонів. Їх можна вільно перетинати, бо ж відомо, де вони пролягають. Кольори ні в якому разі не служать для диференціації районів на типи чи роди. Елітний І-й у тій самій групі, що й VIII-й, який уважається за найгірший, а колишній єврейський, центральний, густонаселений VII-й в тій самій команді, що й елітний будинський ХІІ-й район вілл. Ось ці два райони я люблю, мабуть, найбільше. З превеликим задоволенням прогулююсь по фіолетовому VII районі, особливо люблю там щось з’їсти та випити, а в ХІІ-му я би залюбки мешкав.

Про VIII район створено анімаційний фільм з назвою «Район». По суті, дуже оригінальний та забавний фільм, але, попри надмірне намагання зробити твір, як то кажуть, «cool», вийшло так

1 ... 22 23 24 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гуляш із турула», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гуляш із турула"