Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"

Андрій глянув на мене з цікавістю.

— Я згадала, де чула це прізвище. Фірма мого батька представляла його інтереси. І коли Райзмана вбили, це довго обговорювали на сімейних зборах. А сталося це приблизно тоді, коли, за словами Юрія, Анька зникла.

— Ось-ось! — Юрій розвів руками. — Тільки я тут ні до чого.

— Гаразд, потопали далі, — кивнув Андрій.

— Коли я дізнався, що Райзмана прибрали, одразу подзвонив Вірі. Було вже пізно, близько одинадцятої. Хотів спитати, що за хріновина відбувається. Спершу зникає Анька, потім Артура пристрелили. Вирішив перевірити, чи це не якось пов’язано.

— І що, тобі прям так цікаво стало? — я злегка скептично підняла брови.

— Артур мені подобався. А ще я турбувався за Віру, — знизав плечима Юрій.

— Ви так говорите, ніби у вас є совість, — не втрималася я.

— Буває й таке, — криво посміхнувся він. — Подружка в неї була, скажімо так, не дуже стабільна. Я подумав, що Віра могла вляпатись у якусь халепу.

— І що вона сказала?

— Що буде вдома. Лягає вона пізно… Тоді я заїхав до неї.

— Вона випадково валізу не збирала? Чи, може, зляканою була? — запитав Андрій.

— Вона дивилася порнуху, якщо тобі цікаво, — Юрій зітхнув, ніби втомився від цього світу. — Ми випили, пів години теревенили. Я хотів дізнатися, чи все в неї ок, вона сказала, що так.

— І ти їй повірив?

— Ну, вона переконливо говорила. Потім я спитав про Аньку. Віра щиро здивувалася, що та зникла, і почала жалітися.

— На що скаржилася?

— На класичне: «Всі мужики козли», «Знайшов із ким переспати» й інші перли жіночої розчарованості. Вона була гарно під мухою, тож розмова нагадувала мікс ток-шоу і п’яного стендапу.

— Вона була чогось налякана?

— Щоб дізнатися це, я й приїхав. Але ні, страху нуль. Зате алкоголь був.

— Менти її запитували про твій роман з Анькою?

— Ну, звісно. Але зробила вона з цього таку таємницю, ніби я агент 007. Каже: «Не хотіла тебе вплутувати». Що ж, правильний хід. Довгі балачки з ментами мені не потрібні.

— Ви з Вірою говорили про Райзмана?

— Авжеж. Обоє були впевнені: застрелили його не просто так. Татко скуповував крадене, може, і син в тому ж дусі. Я не ліз у ці справи.

— Але її зникнення і вбивство Артура ви не пов’язали?

— Віра в такому стані була, що якби я їй сказав, що це робота прибульців, вона б і це сприйняла. Вона взагалі переді мною ходила голяка і питала, чи не цікавлюся я її принадами.

— І що, не зацікавився?

— Вона не в моєму смаку.

Андрій зареготав:

— Слухай, а ти терплячий. Баба гола перед тобою дефілює, а ти замість того, щоб реагувати як нормальний мужик, ведеш культурні бесіди. Кажуть, ти за менше людей у вікно викидав. Це брехня?

— Іншу викинув би із задоволенням… Розумієш, у неї після вбивства чоловіка дах поїхав. Вона, звісно, людина добра, але з тарганами в голові. І мені нецікаво спати з дружиною друга.

— Добре, повернемося до Ганни. Крім тебе, у неї ще хтось був?

— Напевно. Я не слідкував за її особистим життям з того моменту, як ми розійшлися.

— А ти точно нікого до неї не відправляв?

— А навіщо мені це?

— Наприклад, перевірити, чи не зберегла вона якусь згадку про ваші ніжні моменти? Ти ж сам казав, що вона мала талант до шантажу.

— Максимум — використаний презерватив, — фиркнув Юрій. — Ти до чого ведеш?

— Хтось заліз у її квартиру після зникнення і добре там все перерив.

Юрій спершу вирячився, а потім розсміявся:

— Тобто припустимо, що я настільки геніальний злочинець, що вирішив ритися в її речах після її зникнення? Щоб що? На ментів нарватися?

— Якщо там була якась дрібниця, що могла когось підставити, а копи не звернули на неї увагу?

— Логічно, — визнав Юрій. — Але я там не був. І нікого не посилав. У мене немає звички тримати щось важливе в чужих квартирах.

— А якщо вона щось у тебе “позичила”?

— Не сміши. Все, що я хочу тримати в секреті, лежить у надійному місці. Якщо запитаєш де саме, я тебе пошлю!

— Добре, а ти точно не знаєш, де вона була весь цей час і чому змінила документи?

— Серйозно? Я її взагалі не згадував, поки ви не прийшли з цими питаннями. Якщо вона нарвалася на когось небезпечного, то без мене.

Я зітхнула:

— Не густо… Але дякуємо.

Він провів нас до дверей, і ми вийшли, залишивши Юрія наодинці зі своїм терпінням і філософією не лізти в чужі справи.