Читати книгу - "Рушниці Авалона"

— Значить, ти віриш, що батько живий?

— Я знаю, що Оберон живий і потрапив у біду. Він кілька разів намагався зі мною зв'язатися.

На моєму обличчі не здригнувся жоден мускул. Значить, я був не єдиним. Розкажи я про нашу з батьком розмову, мене назвали б брехуном і звинуватили б у лицемірстві — п'ять років тому він практично наказав мені зайняти трон.

— Ти не підтримав Еріка, коли він оголосив себе королем. — Я допитливо подивився на Бенедикта. — Скажи, ти надасиш йому допомогу, якщо буде зроблена спроба скинути його з престолу?

— Я вже казав, що вважаю його регентом. І незалежно від мого до нього відношення, я не хочу міжусобиць в Амбері.

— Отже, ти надасиш йому допомогу.

— Я сказав усе, що хотів сказати. Ти вільний залишатися в Авалоні, скільки забажаєш, але я не дозволю використовувати його як плацдарм для нападу на Амбер. Це ясно?

— Цілком.

— От і чудово. А раз ми так добре зрозуміли один одного, відповідай мені, ти все ще має намір тут залишитися?

— Не знаю. Твоє бажання уникнути міжусобиць дає гарантії тільки Еріку?

— Не розумію. Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що в ім'я спокою ти можеш прийняти рішення повернути мене в Амбер силою. Але якщо зі мною спробують зробити те, що вже один раз зробили, я накою таких бід, перед якими будь-які міжусобиці здадуться тобі веселим пікніком.

Бенедикт почервонів і опустив очі.

— Я не хотів сказати, що віддам тебе, Корвін. Невже ти думаєш, у мене немає серця? Я не допущу, щоб з моєї вини ти потрапив до в'язниці або осліп… Якщо не гірше. І я з радістю прийму тебе як гостя, але тільки залиш, будь ласка, і своє марнославство, і свій страх на кордоні моєї держави.

— У такому разі я залишаюся, — сказав я. — У мене немає армії, і я не збираюся набирати її в Авалоні.

— Я радий.

— Спасибі, Бенедикт. Хоч і не очікував тебе тут побачити, я теж радий нашій зустрічі.

Він знову почервонів і кивнув.

— Взаємно. Невже я перший з нас, з ким ти зустрівся після втечі?

— Так. І мене цікавить, як поживають мої брати і сестри. Що новенького?

— Ніхто не помер.

Обидва ми посміхнулися, і я зрозумів, що Бенедикт не збирається бути зі мною відвертим. Він взагалі не любив пліток і чуток і волів більше мовчати. Що ж, його право.

— Я залишуся в районі печер ще на тиждень, — повідомив він після нетривалого мовчання. — Хочу переконатися, що все в порядку.

— Хіба це не очевидно?

— Думаю, так, але я не хочу ризикувати. Тиждень — не термін, а я повинен бути впевнений, що з відьмами покінчено.

— Обачність… — Пробурмотів я.

— … І якщо ти не жадаєш жити похідної життям, вирушай прямо в Авалон. Неподалік від міста в мене є невеликий маєток. Сподіваюся, він тобі сподобається.

— Спасибі, Бенедикт.

— Вранці я накидаю тобі карту місцевості і дам лист керуючому, а коли покінчу із справами приїду і теж як слід відпочину.

— От і чудово.

— Тоді підшукай собі в таборі місце для нічлігу і лягай спати. Дивись, не пропусти сніданок.

— Постараюся. Ти не заперечуєш, якщо ми влаштуємося на ніч там, де залишили сідельні сумки?

— Про що ти говориш! — Вигукнув він, і ми допили вино.

Виходячи з намету, я високо підняв полог і стиснув великий шматок полотна в руці. Бенедикт побажав нам доброї ночі і повернувся до столу, не помітивши утвореного збоку отвору.

Я спорудив постіль праворуч від сідельних сумок і поступово став їх підтягувати, риючись в речах. Ганелон з цікавістю на мене подивився. Я кивнув і вказав очима на намет. Він задумався, кивнув у відповідь і теж постелив правіше.

Я прикинув відстань на око, підійшов до свого супутника і голосно запитав:

— Не заперечуєш, якщо ми поміняємося місцями? Мені тут більше подобається. — Для повної ясності я йому підморгнув.

— Мені байдуже, — так само голосно відповів Ганелон і знизав плечима.

Одні багаття згасли, інші згасали — солдати вляглися спати. Вартові не звертали на нас уваги, в таборі було тихо, на небі — ні хмаринки, лише сліпуча блакить зірок. Запах диму і вологої землі приємно лоскотав мені ніздрі, нагадуючи про інші часи. Я дуже втомився.

Але замість того щоб закрити очі, що злипалися, я поклав під голову жорстку сідельну сумку, набив люльку і закурив.

Мені двічі довелося змінити позу — Бенедикт весь час ходив по наметі і на якийсь час взагалі зник з поля зору. Очевидно, він копався в скриньці, тому що світло далекої лампи заколивалося. Потім Бенедикт підійшов до столу, звільнив його від посуду, відійшов кудись, повернувся і сів на старе місце. Я зігнув шию, щоб не втрачати з уваги його ліву руку.

Він гортав невелику книжку або…

Карти?

Природно.

Дорого б я дав, щоб дізнатися, яку карту він витягнув з колоди і поклав перед собою. Дорого б я дав і за Грейсвандір — на той випадок, якщо в наметі з'явиться людина, яка увійшла не через той полог, в якому я зробив таке зручне отвір. Я відчув свербіж в долонях і підошвах ніг, як буває у мене перед битвою.

Але в наметі ніхто не з'явився.

Бенедикт сидів не рухаючись, хвилин п'ятнадцять, а потім зібрав карти в колоду, замкнув її в скриньку і погасив світло.

Вартові продовжували обхід. Ганелон хропів.

Я вибив люльку, повернувся на бік і влаштувався зручніше.

«Завтра, — сказав я сам собі, — якщо завтра я прокинусь живим і неушкодженим, все буде в порядку».

5

Я смоктав порожню стеблинку і дивився, як крутиться колесо млина. Я лежав на животі на березі струмка, підперши голову руками. Від бризок і піни в повітрі стояв туман, в якому виблискувала маленька веселка, і до мене зрідка долітали краплі води. Мірне плескіт, шум колеса заглушали всі звуки в лісі. На млині сьогодні ніхто не працював, і я відчував насолоду, дивлячись на нього, — багато століть не бачив я нічого подібного. Дивитися на колесо і слухати плескіт води було так приємно, що я мало не впав у гіпнотичний стан.

Ми жили в маєтку Бенедикта вже третій день, і Ганелон пішов у місто на пошуки розваг. Я залишився, тому що був там позавчора і дізнався все, що мені було потрібно. Прийшла пора діяти.