Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Досить… Я вже стара жінка, щоб таке оглядати… Де я маю вам тоту Дзвінку завезти?
— Я вам покажу. Зранку ви мене підкинете до мого знайомого, я буду вас там чекати. Але пильнуйте, щоб за вами не стежили.
— Я гадаю, вам варто заночувати в мене.
— Здалось би.
— Ну, то йдіть нагору. Там кімната вільна.
Вона підвелася з канапи. Була помітно рознервована.
— Чи міг би я скопіювати у вас цю касету?
— Прошу дуже. Розберетеся самі з технікою?
— Чому ні? Потребую тільки якоїсь чистої касети.
— Он там, на поличці. Беріть любу. Але для чого вам копія?
— Та так, на всякий випадок.
— Не хочете мені казати… — зітхнула вона. — Але, може, маєте рацію. На добраніч.
Я сполучив обидва відеомагнітофони шнурами, до одного вставив касету Ярка, а до другого чисту і запрограмував. Три години, заки буде копіюватися касета, я, звичайно, не мав наміру чипіти і, допивши токай, ліг спати.
XV
Вранці розбудила мене господиня.
— Але ви спите! Ледве вас добудилася. Хутенько пийте каву і їдемо.
Ми сіли в авто, і я з задоволенням стежив за всіма рухами пані Аліни — вона цілковито опанувала собою.
— Але то лайдаки! — бурчала вона. — Все, кінець. Аби я коли небудь ще втелепалася у щось подібне — Боже борони. Meні дуже прикро, жи ви мусили це все пережити.
— Але це ще не кінець.
— Не може бути. То мусить бути кінець. Я відчуваю, що все буде файно.
Вона підвезла мене до Франя.
— Я буду вас чекати тут. Пильнуйте тільки, аби за вами не було хвоста, — сказав я, висідаючи.
Франьо зустрів мене, як завше о такій порі, розчухраний і заспаний та з черговою теличкою в ліжку.
— І чому тобі не спиться? — позіхав він на цілий писок. — Я ж веду нічний спосіб життя. Як вовк. Якщо я пізно лягаю, то пізно встаю. Ти мав би це запам’ятати.
— Я чудово пам’ятаю твої вовчі звички. Але у нас нема часу. Ось касета. Мусиш квапитися. Варто би ще сьогодні накрити їх. Бо про цю касету вони вже пронюхали.
— Та-а-ак? — перепитав Франьо незадоволено. — Яким чином?
— Вони забили фотографа, який фільмував забави. Вони шукали цю касету, але не знайшли. Касета опинилася в мене. А вони думають, що забили мене.
Франьо звів брови й уважно на мене подивився.
— На духа ти не схожий. Але колись ним станеш, якщо не покинеш дурної звички пхати всюди свого носа…
— Обов’язково візьму до уваги.
— Зараз я зберуся і поїду до своїх. Тільки дай мені випити кави.
Ми зайшли на кухню, Франьо поставив чайник з водою на вогонь і запалив цигарку. Потім поклав переді мною аркуш паперу з олівцем.
— Намалюй, як розташовані їхні будинки. Скільки в кожному будинку осіб. І де саме може бути касета.
Я накреслив план.
— Є один нюанс, — сказав я. — Мушу десь пересидіти. З хвилини на хвилину вони дізнаються, що я живий і почнуть мене вираховувати.
— Дивно, як у тебе все розплановано. Просто не вірю своїм вухам. Отже, ти збираєшся пересидіти в мене?
— Якщо не заперечуєш, — усміхнувся я.
Франьо знизав плечима.
— Добре, сиди. Але там у мене теличка, — кивнув нагору. — Вона ще спить, але коли встане, то буде сильно здивована. Надіюсь, ти не будеш робити спроб спокусити мою теличку. Ось ключ, якщо захочеш вийти. Гадаю, по обіді я приїду.
— А що теличка? Вона в тебе живе?
— Тимчасово. Як тільки вони починають облаштовувати мій побут, я їх міняю.
— А ця, здогадуюсь, ще зовсім свіженька?
— Свіжіше не буває. Від учора. Знав я її, правда, давно, але тільки зараз заволік у ліжко. Надя називається.
— Надя? Стривай, чи це не та сама Надя, яку ми з тобою поздоровляли у «Львові» з днем народження?
— Два роки тому? Вона. — Він на хвилю замовк, потім ляснув себе в чоло. — Е! Та ти її знаєш! Щоб я скис — ти її грав! — Франьо відчутно збудився. — Ха! То ми молочні брати?
Я розсміявся.
— Виходить, що так.
— І чому ви розійшлись?
— Вона спробувала облаштовувати мій побут.
Тепер ми удвох залилися реготом. На прощання Франьо тицьнув мені під ніс вказівного пальця:
— Вона моя, врубався?
— Я давно про неї забув, — збрехав я.
Я налив кави, розкоркував шампанське і, закинувши ноги на стіл, розвалився у плетеному кріслі. Тепер головне, щоб пані Аліна встигла забрати Дзвінку до того, як там влаштують облаву. Нема для мене гіршого, як що-небудь чекати. У товаристві пляшки це робити значно приємніше, але все одно нерви накручені до краю.
На сходах почулося чалапання, кроки завернули до лазнички, полилася вода і загорілась колонка. Я зручніше вмостився в кріслі, прибравши ноги зі столу. Зараз з’явиться заспана Надюся зі своїми рум’яними щічками і з очима, в яких застигло незмінне дитяче здивування. Так воно й сталося. Панна у Франьовій фланелевій сорочці завмерла від несподіванки на порозі кухні. Кого-кого, а мене вона тут не сподівалася побачити.
Вона кілька разів кліпнула своїми великими віями, але від цього в її очах кмітливості не побільшало. Нарешті вона опанувала себе і відкрила пухкі соковиті вуста, на яких звабливо блищала слинка і якими вона… якими вона… ну, та не будемо відволікатись.
— Що ти тут робиш?
Я знизав плечима.
— Чекаю на одну особу.
— А куди зник Франьо?
— Поїхав по справах. Сідай і пий каву. Зробити тобі канапку?
— О, я бачу, ти тут чуєшся, як у себе вдома?
— Ми з Франьом нерозлучні друзі. Він у мене чується, як вдома, а я в нього.
Надя сіла навпроти, з таким виглядом натягаючи на коліна сорочку, мовби пройшло після наших любощів, років двадцять. Але я ще пам’ятав усі її перчики на спині і всі припухлості, розташовані нижче, і ковзання її вуст по тілу.
Я налив їй каву, а собі вина.
— А шампана хочеш? — спитав я.
— Бррр! Принципово не похмеляюсь.
— Я теж. Але шампан чудово скрашує муки очікування.
— Чим ти зараз займаєшся?
— Всім потроху.
— А точніше?
— Нічим.
— Нічого не змінилося?
— Власне чекаю змін на краще. З’їж канапку.
— Ти вже забув, що з самого ранку я п’ю лише каву? Без нічого.
— У тебе сьогодні вихідний?
— Відпросилася. Які в тебе справи з Франьом?
— Це ти краще сама в нього спитаєш. Я, думаю, він від тебе секретів не має.
— Перестань стібатися. Я з ним не настільки зблизилась.
— Не наскільки?
— Не настільки, — повторила з притиском вона. — І невідомо, чи зближусь.
— А хотіла б?
— Ні. Що за особу ти чекаєш?
— Ти її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.