Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У якому розумінні?
— Як мужчина.
— Я ніколи не роблю висновків з першої ночі. А чому це тебе раптом стало цікавити?
— З ввічливості.
— З ввічливості? Ти думаєш, я тобі повірила?
— Ні. Але це правда. Це все одно, що запитати: як тобі смакувала кава?
Вона уважно подивилась на мене з таким виразом, з яким дивиться психіатр на потенційного пацієнта. Потім закинула ногу на ногу, оголивши кругле сите стегенце.
— Я б на твому місці вбрав майточки, — сказав я. — Бо коли тебе Франьо застане в такому пікантному вигляді, то боюся, що ти втратиш нагоду зробити висновки з другої ночі.
Вона розсміялася.
— Мені на Франьові не залежить. Я скоро виходжу заміж.
— Як скоро?
— За місяць.
— Ага, то ти просто піднімаєш свою кваліфікацію?
— Можна це назвати й так. Невигуляна дівка дуже небезпечна, хіба не знаєш? От я й надолужую.
— А хто цей щасливий обранець?
— Інтелігентний хлопець. Я до шлюбу з ним не збираюся спати. Але свої сексуальні потреби мушу якось задовольняти.
— Ти що, готуєшся розігрувати цілку?
— Звичайно. Все буде, як книжка пише.
— А він уже спав з кимось?
— Ніби спав, але досвіду не має. Принаймні з цілочкою він ще не кохався.
— І яким чином ти продемонструєш свою незайманість?
— Забіжу на хвильку в лазничку — мені ж треба позмивати косметику. А там запхаю собі розрізану цитрину…
— Куди запхаєш? Невже туди?
— Саме туди. Цитрина сприяє скороченню м’язів, і виникає ілюзія справжньої цілки. Для повноти картини мазну ще по простирадлі червоним фарбником для волосся. Ось і все.
— А як щодо цитрини? Вона має там залишатися?
— Та ні! Вистачить кількох хвилин. А що це ти так зацікавився?
— Просто перевірив, чи ти все правильно засвоїла. Чи раптом чогось не переплутала.
— То ти знаєш цей спосіб?
— Ще б пак. Це ж я тобі його й відкрив.
— Та ну! Жартуєш?
— Я розповідав тобі про школу кохання пані Аліни. Згадай. І між іншим про цей народний спосіб.
З вулиці долинув звук мотору. Я визирнув — про вовка промовка. Нарешті з’явилося авто пані Аліни. Я вилетів стрілою. Вже на бігу побачив Дзвінку. Вона напівлежала на задньому сидженні і ніби спала. Я сів коло пані Аліни.
— Що з нею? — спитав я.
— Вона непритомна, її чимось накололи.
Я глянув на Дзвінчині руки, на яких виднілися сліди заштриків, і все зрозумів.
— Ви маєте знайомого лікаря? — спитав я.
— У мене повно знайомих лікарів. А ви хочете такого, щоб вивів її з цього стану?
— Звичайно.
— Тоді їдемо. У мене обмаль часу, ще ж мушу відвезти касету.
— Взагалі, за те, що вони з Дзвінкою зробили, я міг би їм не давати жодної касети.
— Ну-ну, не жартуйте. Ті розбишаки погрожували, що рознесуть мою школу на цурпалля.
— Не бійтеся. Мені та касета не потрібна. Розкажіть ліпше, як то було.
— Ну, як… Приїхала я і застала всіх за нарадою. Вони були страшенно ошелешені, коли я сповістила, що ви живі й здорові. Тота вампірична кобіта визвірилася на Макса, назвала його одороблом. Далі почали між собою сваритися. Я сказала, що ви дасте касету за Дзвінку. Вони довго сперечалися, але таки згодилися… Тільки, коли її винесли, я аж отерпла. «Що ви з нею зробили?» — питаю. «Не бійтеся, — каже Роман, — вона спить після заспокійливого заштрику». От і все.
— Вони за вами стежили?
— Намагалися. Але то ся їм не вдало. Я так погнала, що дуже скоро стратила їх з ока.
Ми спинилися біля лікарні. Я взяв Дзвінку на руки й поніс за пані Аліною.
Її знайомий лікар дуже втішився, що може пані Аліні чимось прислужитися, і небавом Дзвінка вже лежала в палаті. Крім неї, тут лежала ще якась жінка, і більше нікого.
— Я думаю, її накололи морфієм, — сказав лікар. — До вечора очуняє.
— Я зайду ввечері, — сказав я.
— Добре. Мене вже не буде, але та лікарка, котра мене замінить, зробить все, що можливо.
— Ви думаєте, її можна буде забрати ще сьогодні?
— Гадаю, так. На все добре.
Я знову сів до пані Аліни в авто, і вона завезла мене назад до Франя. Я дав їй касету і сказав:
— Ну, Боже благослови. Лишилася ще дрібниця. Тільки дивіться — не пробалакайтесь, де Дзвінка знаходиться.
— Чи ви, пане Юрку, маєте мене за зовсім здурнілу?
XVI
Надю я застав знову на кухні, але вже вбраною. Вона варила зупу. Я провів рукою по її випуклих сідничках і сказав:
— Я радий, що ти вбрала майточки, бо Франьо дуже ревнивий.
Вона звабливо хіхікнула. Я поцілував її в шийку і сів за стіл.
— Ти зразкова господиня.
Вона про це й сама знала. Вона справді була зразкова. Книжки її не цікавили. «Мені легше помити підлогу, ніж прочитати сторінку», — призналась якось вона, і з тих пір я не раз користав з цього її скромного таланту мити і прибирати.
— Куди це ти їздив?
— Справи.
— Що за справи?
— Колійові.
— З тебе важко щось витягти.
— Ти ж знаєш — великі знання створюють великі клопоти.
Незабаром з’явився Франьо.
— Ну що? — спитав я нетерпляче.
— Все нормально. Надю, залиш нас на хвильку. — Він провів її допитливим поглядом і продовжив: — Операцію призначено на одинадцяту годину вечора. Одним словом, так, старий. Коли все щасливо завершиться, шеф обіцяв для тебе гонорар і роботу.
— Ні вже. Дякую. Досить із мене таких робіт. З цієї ще не звільнився.
Решту дня я провалявся у Франя. Увечері заїхав до лікарні, але лікарка сказала, що Дзвінка й досі не очуняла.
— Вона отримала надто велику дозу. Але усе буде нормально. Можете не турбуватися. Приходьте завтра вранці. Я нині чергую цілу ніч. Вранці вже її випишемо.
— Чи я можу хоча б зазирнути в палату?
— Будь ласка. Але не підходьте до неї.
Дзвінка мирно спала, розметавши волосся на подушці. Обличчя її було бліде, але спокійне.
Франьо збирався на операцію. Надя лежала на канапі перед телевізором і випускала клуби диму.
— Може, й мені з тобою поїхати? — спитав я.
Франьо кивнув головою у бік кухні, і ми вийшли.
— У жодному разі, — сказав упівголоса. — Там будуть високі міліцейські чини. Акція на всю потужність. Їдуть лише свої люди. — І знову тицьнув пальцем під носа: — До Наді не приставати.
— Ти мене знаєш. Все, що я зараз потребую, це побільше алкоголю, аби заспокоїти нерви.
— Пий, що бачиш. Чао.
Я поліз в бар і витяг пляшку сухого шампанського та Мартіні.
— Ти все це збираєшся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.