Читати книгу - "Кров Амбера"

про того, хто полює на мене тут, які явно були у неї. А потрібно це було тому, що я передбачав, що справа може обернутися торгом. У неї не було ніякої явної причини виявляти цікавість особисто до мене, крім як надати послугу члену правлячої сім'ї, що коли-небудь може стати їй в нагоді. Мотиви її, в основному, наскільки я розумів, зводилися до бажання помститися за вбивство Каїна. Пам'ятаючи про це, я готовий був укласти угоду. Мати союзника завжди корисно. Але потрібно взнати настільки багато, що я готовий був відкрити дещо і їй. Чи треба тільки, щоб вона в якості учасника втрутилася в поточні події? У цьому я сумнівався, навіть коли гадав, скільки вона запросить. Швидше за все вона просто хотіла брати участь у самій акції. Коли я поглядав туди, де місячне світло підкреслювало контури її вилицюватого лиця, було неважко уявити таку собі Немезіду.

Відчаливши від берега, несений морським бризом на схід, пропливаючи повз величезну скелю Колвіра, з поблискуючими на ньому, немов самоцвіти в волоссі, вогнями Амбера, я знову помітив у собі вже знайоме мені почуття неприязні. Хоч я виріс у темряві та екзотичному світлі серед неевклідових парадоксів Двору, де краса утворювалася більш сюрреалістичною сумою елементів, я, кожен раз відвідуючи Амбер, відчував все більш сильну тягу до нього, поки не зрозумів, нарешті, що він є частиною мене самого, поки не почав вважати батьківщиною і його теж. Я не хотів, щоб Люк штурмував його схили з автоматниками або Далт здійснював поблизу рейди командос. Я знав, що готовий битися з ним, захищаючи Амбер.

Мені здалося, що на березі, неподалік від місця поховання Каїна, я помітив спалах гарцюючої білої плями, що рухалася спочатку повільно, потім все швидше, а потім зникла в якійсь щілині схилу. Я ризикнув би стверджувати, що це був Єдиноріг, але на такій відстані, в темряві, а також хитаючись в човні, я не міг бути в цьому впевнений.

Трохи пізніше ми спімали відмінний вітер, чому я був невимовно радий. Незважаючи на сон тривалістю в день, я добряче стомився. Моя втеча з кришталевої печери, зустріч зі Стражем, переслідування мене смерчем і його господарем у масці злилися в моїй мозку в майже безперервну дію, якою ці пригоди, власне, й були. І тепер настала стресова реакція, викликана моєю недавньою активною діяльністю. Найбільше мені зараз хотілося слухати плескіт хвиль, дивлячись на чорний і скелястий берег, пропливаючий по правій стороні нашого суденця, або насолоджуватися видом мерехтіння моря з лівого борту. Мені не хотілося думати, не хотілося рухатися…

На мою руку лягла її прохолодна рука.

— Ви втомилися, — почув я її голос.

— Схоже на те, — відповів я.

— Ось вам плащ. Чому б вам не накинути його і не відпочити? Ми йдемо рівно. Двоє тепер легко впораються. Мені не потрібно вашої допомоги.

Я кивнув, натягнувши плащ на себе.

— Ловлю вас на слові. Спасибі.

— Хочете поїсти або випити?

— Ні. У місті я добре пообідав.

Її долоня залишилася в моїй руці. Я підняв на неї погляд. Вона посміхнулася. Я в перший раз побачив, як вона посміхається. Кінчиками пальців іншої руки вона торкнулася плями крові на моїй сорочці.

— Не турбуйтеся. Я подбаю про вас, — сказала вона.

Я посміхнувся їй у відповідь, так як вона, здається, хотіла цього. Тоді вона стиснула моє плече і відійшла, і я, втупившись їй услід, гадав, чи не упустив я що-небудь важливе в своїх міркуваннях щодо неї. Але зараз я дуже втомився, щоб ламати голову над невідомими в цьому рівнянні. Механізм мого мислення все уповільнював і уповільнював хід…

Привалившись спиною до планшира правого борту, м'яко заколисуваний хвилями, я дозволив собі трохи подрімати. Через напівприкриті повіки я дивився на пляму на своїй сорочці. Кров. Так, кров…

— Перша кров! — Крикнув Деспіл. — І вистачить! Ти задоволений?!

— Ні! — Прокричав Юрт. — Я його ледь дряпнув! — І він крутнувся на своєму камені і махнув в мою сторону потрійними кігтями ТРІСПА, готуючись знову напасти на мене.

Кров сочилася у мене з подряпини вище зап'ястя і збиралася в бісеринки, а ті піднімалися в повітря і спливали, немов пригорщі розсипаних рубінів. Я підняв ФАНДОН в позицію захисту зверху і опустив трісп, який тримав відставленим далеко вправо під кутом вперед. Зігнувши ліве коліно, я повернув камінь на 90 градусів по нашій загальній осі. Юрт відразу ж відкоригував власну позицію і знизився на півдюжини футів. Я повернувся ще на 90 градусів, так що кожен з нас здавався висячим догори ногами по відношенню один до одного.

— Виродок амберський! — Крикнув він, і з його зброї в мою сторону вилетіли три піки світла і, розбиті помахом мого фандона, стали схожі на метеликів оскільки падали, кружляючи, в Безодню Хаосу, над якою ми летіли.

— До твоїх послуг, — відповів я і стиснув руків'я тріспа, випускаючи тонкі пульсуючі промені з трьох його клинків, тонких, як волосся. Роблячи це, я витягнув руку над головою і черкнув по його по гомілках.

Він відкинув промені фандоном, майже на межі їх вісімідесятифутового діапазону дії. У ТРІСПА була майже трисекундна пауза для перезарядки, але я зробив фінт, імітуючи смертельний удар йому в обличчя, на що він рефлекторно підняв ФАНД, і я стиснув трісп для косого удару йому по колінам. Він відбив його секундним імпульсом опущеного Фанда, зробив випад мені в обличчя і перекинувся назад на всі 360 градусів, розраховуючи, що час перезарядки врятує йому спину, і він повернеться в колишнє положення з піднятим Фандом для удару мені по плечу.

Але я зник, описавши біля нього коло, знизившись і повернувшись без перевороту. Я рубонув його по відкритому плечу, але опинився за межами дієвості зброї. Деспіл теж описував круги на камені розміром з берегову сигнальну кулю далеко праворуч від мене, а мій секундант — Мандор — швидко спускався з позиції, яку займав високо над нашими головами. Ми чіплялися за невеликі камені перетвореними ступнями, плаваючи на зовнішньому потоці Хаосу, немов на краю виру. Юрт повернувся слідом за мною, тримаючи ліву руку, на лікті якої висів Фанд, в горизонтальному положення і виконуючи ним повільне круговий обертання. Його плівкова сітка трьохфутової довжини, обтяжена знизу МОРДОМ, виблискувала в зловісному світлі, яке освітлювало нас через нерівні проміжки з різних напрямків. Трісп він тримав у середній атакуючої позиції і скалив зуби, але не посміхався, коли ми з ним рушили на протистоячі кінці десятифутового кола, яке описували знову і знову, вишукуючи можливість нанести